Не твоя...

– Що ж ти сину мій так зажурився?
Що мовчиш і про волю не мрієш,
Ти з роками так сильно змінився,
Чи ще мову мою розумієш?

Жінка довго на в'язня дивилась:
– Ти чому ворогам не завадив?
Я за тебе постійно молилась,
Чому ж, сину мій, ти мене зрадив?

Ти до ворога сам попросився,
І одразу схопився за зброю,
А земля на якій народився,
Раптом стала для тебе чужою.

Я за тебе боролась щосили.
Я за тебе із ворогом билась,
Чим же сину тебе спокусили?
Чому в тебе ненависть з’явилась?

– Не про тебе я думав роками,
в мене інша шанована мати,
я із нею своїми думками,
твою пісню не хочу співати.

–Заспокойся рідненький мій сину,
видно в серці твоєму руїна,
про твою я забуду провину,
не твоя я уже Україна…

Незакінчений том

Постійно записую власні думки,
моменти душевного стану.
Так стрімко чомусь пролітають роки,
сюжетом сумного роману.

Навколо так швидко змінилось життя,
а я все втішаюсь думками,
І маю постійно таке відчуття,
що вік пролітає томами.

Здається ще вчора я був юнаком,
почав перший том розгортати,
І вже розумію, пишу сьомий том,
і мрію його дописати.

Олександр Чалий © 2025 р

Колись і зараз

Війна була далекою колись,
загиблих ми тоді ще не ховали.
І сльози вдов тоді ще не лились,
ми горя ще тоді не відчували.

Не бачили заплаканих очей,
і цих жінок, одягнених у чорне.
А смерть красивих, юних ще людей,
здавалася як дещо ілюзорне.

Але тепер змінилося усе,
душа людей зворушена бідою,
бо окрім нас, ніхто нас не спасе,
а молодь наша жертвує собою.

Тепер у них один орієнтир,
бо ця війна нас ріже по живому.
А старші люди моляться за мир,
та ждуть їх з перемогою додому.

Олександр Чалий © 2025

Може бути запізно…

Все на потім ми звикли лишати,
Своїх рідних привчили терпіти,
Та не можемо вже пригадати,
Як давно дарували їм квіти.

Головному нам треба навчитись:
Плине час, і свого вимагає.
Ми не маємо права спізнитись,
Просто потім запізно буває.

І вже квіти несуть до людини,
Коли пам'ять у серці пульсує,
А людина в свої роковини,
Запах квітів уже не відчує…

Олександр Чалий © 2025 р

Іноді

Я іноді просто мовчу
Бо хочу у тиші побути,
Безглузді думки відпущу,
Аби знову спокій відчути.

Аби в тиші час провести,
І всі негаразди забути,
Я можу не відповісти,
А іноді можу й не чути.

Побути у власних думках,
Пірнути в душевну свободу,
Забути про силу і страх,
У тиші знайти насолоду.

Я хочу побути один,
Війти до безпечної зони,
Не довго, на кілька годин,
В свої особисті кордони.

Олександр Чалий © 2025 р