Війна була далекою колись,
загиблих ми тоді ще не ховали.
І сльози вдов тоді ще не лились,
ми горя ще тоді не відчували.
Не бачили заплаканих очей,
і цих жінок, одягнених у чорне.
А смерть красивих, юних ще людей,
здавалася як дещо ілюзорне.
Але тепер змінилося усе,
душа людей зворушена бідою,
бо окрім нас, ніхто нас не спасе,
а молодь наша жертвує собою.
Тепер у них один орієнтир,
бо ця війна нас ріже по живому.
А старші люди моляться за мир,
та ждуть їх з перемогою додому.
Олександр Чалий © 2025
