бо ми є життєвим фрагментом.
Він піниться і тріпотить,
а ми скористались моментом.
Ми місце своє зайняли,
поклалися на підсвідомість.
Батьки нас сюди привели,
і ми летимо в невідомість.
Ми в просторі цім живемо,
і дні наші тихо стікають.
Ми тут і їмо і спимо,
і всі це життям називають.
Ми полум’я передали,
і дерево вже посадили,
зробили ми все що змогли,
і слід після себе лишили.
А час мерехтить і горить,
хвилини нам тихо шепочуть.
Ще музика наша звучить,
та сумніви нерви лоскочуть.
Олександр Чалий © 2024 р
