Зневага і боягузтво

Якось після ситного обіду,
лев пішов під пальму відпочити,
а за ним шакал прийшов по сліду,
і почав несміло говорити.

– Так уже в савані повелося,
поряд ми полюємо з тобою,
тож давай відкрито поб’ємося,
виясним стосунки між собою.

Лев на нього мовчки подивився,
і не став йому відповідати,
а шакал сильніше розходився,
лева він почав шантажувати.

– Я на перемогу сподівався,
а якщо ти битися не будеш,
всім я розкажу, що ти злякався,
славу боягуза роздобудеш.

Лев сказав: - Мене це не турбує,
хай хоч боягузом називають,
мій авторитет це не зруйнує,
навіть якщо всі про це згадають

.
Головне, що маю я сказати,
може обернутися скандалом,
і мене всі стануть зневажати,
бо я бився із якимсь шакалом.

Олександр Чалий © 2025 р

Устриця і миша

У невід якось устриці попались,
з уловом їх до хати принесли,
вони на порятунок сподівались,
але вже задихались без води.

Стояла в хаті лиховісна тиша,
загибель неминуча їм прийшла…
Та звідки не візьмись з’явилась миша,
і устриця проситись почала:

– Послухай, мишко, – устриця змолилась:
візьми мене й до моря віднеси.
А миша зацікавлено дивилась:
Вона мабуть смачніше ковбаси...

Ти подивись яка дурна істота,
надіється, що я її спасу,
вона ж сама іде до мого рота.
– Звичайно я до моря віднесу.

Ти в раковині б стулки розтулила,
щоб зручно я могла тебе нести.
їй миша так ґрунтовно говорила,
відкрилася, аби допомогти.

Тут миша морду сунула щосили,
забула про безпечність вже сама,
одразу стулки устриця закрила,
між стулками лишилась голова.

Немов капканом голову здавило,
від болю бідолашна аж кричіть,
та ледве мишка вирвалась безсила,
позаду неї кішка вже стоїть.

 
Олександр Чалий © 2024

Кіт і пшоно

Зібрався якось дід до магазину,
приблудному коту пшона купити,
бо діду стало шкода цю тварину,
не міг кота голодним залишити.

Почувши про пшоно, онук питає;
– Ой, діду, якось дивно ти жартуєш,
скажи мені, а що це означає?
Невже кота пшоном ти нагодуєш?

А дід сміється: – Все я розумію,
я знаю, що пшона кіт не сприймає.
Пшоно я біля ґанку все розсію,
Злетяться горобці, нехай спіймає.

Олександр Чалий © 2024 р

Добрі наміри

Велика повінь сталася,
І ліс весь затопила,
А мавпа не злякалася,
Кмітливість проявила.

До низу подивилася,
З безпечної місцини,
Бо риба там з’явилася,
Останньої хвилини.

Рибину стрімко понесло,
В бурхливому потоці,
Її водою залило,
В річному водостоці.

І мавпа нахилилася,
З хорошою метою,
На гілці опустилася
Над бурною рікою.

І ледве не втопилася,
Рятуючи рибину,
Від щастя вся світилася,
Сама спасла тварину.

У кожного трапляється,
Таке оторопіння,
Коли він покладається,
На власне розуміння.

 
Олександр Чалий © 2024 р

Свароже коло, або Місяць покотився по сузір’ям

Раніше, у слов’янській міфології, Місяць називали Колобком, а рух Місяця по сузір’ям називався Сварожим колом. Були сузір’я Вепра, Лебідя, Ворона, Ведмедя, Вовка, Лисиці.

 
Жили якось баба й дід,
жили дуже скромно,
був у них малий дохід,
їли економно.
Якось каже бабі дід:
– Ніколи й присісти,
приготуй мені обід,
дуже хочу їсти.
– Закінчилося пшоно, –
Баба закричала:
– Я з комори все зерно
Вчора ще забрала.
– Тихо баба, не кричи, –
Дід відповідає:
– Колобка мені спечи,
Як пшона немає.
По засікам пошкребла,
Борошна зібрала,
Замісила як змогла,
І у піч поклала.
Швидко спікся колобок,
Баба хліб дістала,
Вистигати в холодок,
На вікно поклала.
Пішов дощик із зірок,
В небі деревлянському,
Покотився колобок,
По шляху чумацькому.
По дорозі вепра стрів,
Навіть не злякався,
Вепр шматочок відкусив,
Колобок сміявся.
По дорозі повернув,
лебедя побачив,
лебідь трішки відщипнув,
бодай не віддячив.
Потім ворон наздогнав,
З ним поговорили,
Ворон з боку поклював,
І злетів щосили.
Покотився колобок,
З ведмедем зустрівся,
Відкусив ведмідь шматок,
Навіть не наївся.
Потім вовк його вхопив,
З колобком погрався,
Теж частинку відкусив,
Миттю попрощався.
Тут лисиця підійшла,
Теж йому зраділа,
Різко вгору підняла,
І мерщій доїла.

Олександр Чалий © 2024 р

Як обирати друзів

Один метелик лісом пролітав,
Та вирішив до мухи підлетіти,
І він тоді у неї запитав:
– Де поблизу є ароматні квіти?

– Не знаю. Я давно вже тут живу,
А квітів поблизу не помічала,
Та бачила я кучу гнойову,
Я їжу там собі вже добувала.

Багно, консервні банки та сміття,
Відвідати ти маєш неодмінно,
Повір, це справжній рай а не життя,
Ти там поїсти зможеш повноцінно.

І полетів метелик у той бік,
Де чарівний смітник перебував.
Але зустрів бджолу неподалік,
І про смітник у неї запитав.

Метелику бджола відповіла:
– Не бачила ніде я смітників.
Єдине що у лісі я знайшла,
Яскраві квіти різних кольорів.

Тут просто безліч квітів ароматних,
Тож летимо дивитися цей рай.
А ти питай лише у адекватних,
І друзів адекватних обирай.

Олександр Чалий © 2024 р

Кінь і баран

На фермі якось занедужав кінь,
Зітхнув ветеринар: - А що робити,
Якщо за ніч не буде просвітлінь,
То змушений коня я усипити.

 
А в ранці кінь піднятися не зміг,
Аж тут до нього підійшов баран,
І він коня від смерті застеріг:
– Вставай, бо усипить ветеринар.

Як кінь піднявся, фермер закричав:
– Це необхідно нам відсвяткувати!!!
І з радості відразу наказав,
Дружині стіл святковий накривати.

– А щоб гостей усіх почастувати,
У мене є ідея непогана,
Аби було із чого готувати,
З нагоди ми заріжемо барана.

 
Олександр Чалий © 2024 р