Різні цінності

Ми боремося за свою культуру,
Відстоюємо гідність і свободу.
За рідну мову і літературу,
І за ментальність нашого народу.

Вони звичайно можуть нас убити,
І знищувати цілі покоління,
Будинки наші можуть розбомбити,
Від вільних міст залишити каміння.

Та нелюди звичайно розуміють,
Що прагнемо назад ми повернутись,
Вони тепер від люті скаженіють,
Війна ж надовго може затягнутись.

Тому народну спадщину руйнують,
Яка доводить нашу ідентичність,
Собори і музеї бомбардують,
Імперську демонструючи величність.

Вони воліють наш народ зламати,
Здобутки наші знищують зухвало,
Якщо в людей історію забрати,
Тоді нас наче і не існувало…

Олександр Чалий © 2024 р

Істерія війни

Майже сорок мільйонів людей,
ще у першій війні світовій,
стариків і жінок і дітей,
було вбито у брані страшній.

 
Потім друга війна світова,
Дев’яносто мільйонів смертей,
Знову кров’ю полита трава,
За чиїхось безглуздих ідей.

Ну а потім створили ООН,
Бо війна не рятує життя,
І новий написали Закон,
Хоч якесь від війни прикриття.

Але в тихій спочатку москві,
Мафіозний формується клан,
Оселяється він у кремлі,
І очолює владу тиран.

Він планує новітній бліцкриг,
Його манить велика війна,
Йому мало сюжетних інтриг,
Розігралася кров дикуна.

Розбудив істерію війни,
Знову тисячі ліній траншей.
Знову гинуть найкращі сини,
Знову втрачені долі людей…

Олександр Чалий © 2024 р

Останній етап

Три етапи імперії мають,
«Утворилась, розквітла, розпалась»,
Після себе завжди залишають,
Тільки те, що колись відбувалось.

Повелося з часів фараонів,
Що імперію хтось та й зруйнує.
«У росії немає кордонів» ©,
Тож нічого її не врятує.

І вона вже не раз розпадалась,
Провести намагалась реформу,
Реваншистські ж ідеї лишались,
Бо зміняли не сутність а форму.

Вони скриню Пандори відкрили,
І процес незворотній триває.
А вже те, що вони заварили,
Поглинатиме їх і зламає.

Ця війна лише тригер процесу,
Від напруги агресор згасає,
У війні вже немає прогресу,
А в імперії криза зростає.

Час і доля працюють логічно,
Світовий хуліган помилився,
Бо давитимуть економічно,
І до санкцій весь світ долучився.

Вже іде відчуття руйнування,
Все не так як вважав імператор,
І імперія зникне остання,
З нею зникне й останній диктатор.

час,
Бо ніщо не триватиме вічно,
Перемоги старі вже минули,
Всі імперії гинуть трагічно,
Як бува, на чуже зазіхнули...

Олександр Чалий © 2024 р

Неочікуваний візит

Зайшов російський світ до України,
Як слон до порцелянової лавки,
Солдати здичавілої країни,
До нас пригнали заржавілі танки.

Брудні і неосвічені солдати,
Зі зброєю в руках і голим задом,
Бажали українців залякати,
По Києву пройтись гучним парадом.

Вбивали вони так, задля розваги,
Бо нелюди по іншому не вміли,
Коли ж розбили їхні колимаги,
То росіяни наче озвіріли.

Вони людей з будинків викрадали,
І били просто так, аби побити,
І тижнями у погребі тримали,
Аби народ свободний покорити.

Залякують, катують і вбивають,
І прагнуть диктатуру встановити,
Дітей же до росії забирають,
Бо хочуть їх в рабів перетворити.

У них якесь суспільне божевілля,
Вони прийшли живих людей вбивати.
Чи це у них якесь гірке похмілля?
Чи можна їх тепер людьми назвати?

Олександр Чалий © 2024 р

Рідна мова

Живе в народі мова солов’їна,
А в ній душа Шевченка і Франка,
Ніколи не ставала на коліна,
Дісталася ж їй доля нелегка.

Всі триста років мову руйнували,
Закручуючи серію інтриг,
Книжки московським чоботом топтали,
Придушуючи видавництво книг.

Ще й мовну запровадили цензуру,
А Філарет анафему наклав,
На книжний друк і всю літературу,
Євангелє ж спалити наказав.

 
І твори богословів сплюндрували,
Спаливши їх на вулицях Москви,
З «Вінця історії» пожежу влаштували,
Показуючи дикі норовИ.

І нищення вже стали непомірні,
Наказом імператора Петра,
Де Києво-Печерські книгозбірні,
Всі варварами спалені до тла.

Забороняли мовою писати,
Та навіть вилучали букварі,
Веліли «малороською» назвати,
Бо так їм захотілося в кремлі.

Бажали українську мову вбити,
Російські імператори й царі,
Аби могли московською служити,
Всі київські церкви й монастирі.

Коли прийшли до влади комуністи,
Вони і словники репресували,
А мову нашу, ті іще лінгвісти,
Нарєчієм місцевим називали.

Та українська знову розквітала,
Це етносу ознака головна,
вона у наших душах існувала,
казкова наша мова чарівна…

Олександр Чалий © 03.07.2012