Раніше, у слов’янській міфології, Місяць називали Колобком, а рух Місяця по сузір’ям називався Сварожим колом. Були сузір’я Вепра, Лебідя, Ворона, Ведмедя, Вовка, Лисиці.
Жили якось баба й дід,
жили дуже скромно,
був у них малий дохід,
їли економно.
Якось каже бабі дід:
– Ніколи й присісти,
приготуй мені обід,
дуже хочу їсти.
– Закінчилося пшоно, –
Баба закричала:
– Я з комори все зерно
Вчора ще забрала.
– Тихо баба, не кричи, –
Дід відповідає:
– Колобка мені спечи,
Як пшона немає.
По засікам пошкребла,
Борошна зібрала,
Замісила як змогла,
І у піч поклала.
Швидко спікся колобок,
Баба хліб дістала,
Вистигати в холодок,
На вікно поклала.
Пішов дощик із зірок,
В небі деревлянському,
Покотився колобок,
По шляху чумацькому.
По дорозі вепра стрів,
Навіть не злякався,
Вепр шматочок відкусив,
Колобок сміявся.
По дорозі повернув,
лебедя побачив,
лебідь трішки відщипнув,
бодай не віддячив.
Потім ворон наздогнав,
З ним поговорили,
Ворон з боку поклював,
І злетів щосили.
Покотився колобок,
З ведмедем зустрівся,
Відкусив ведмідь шматок,
Навіть не наївся.
Потім вовк його вхопив,
З колобком погрався,
Теж частинку відкусив,
Миттю попрощався.
Тут лисиця підійшла,
Теж йому зраділа,
Різко вгору підняла,
І мерщій доїла.
Олександр Чалий © 2024 р
