Я завжди любив поезію. У семирічному віці виявилось, що я хочу і вмію писати вірші, тож дотепер і пишу. Вони, звичайно, не такі, як у дитинстві, але намагаюсь писати щиро! Я пишу про все, що бачу, про все, що відчуваю. Та головне, я хочу аби їх читали. Мені дуже приємно, коли люди знаходять, щось для себе у моїх віршах. Дуже хочу поділитися з Вами!
Ще коли я пішов до школи в перший клас, батьки намагалися з'ясувати чи є в мене якийсь хист, аби здати до дитячого кружка. Тато попросив заспівати, але я видав жахливі звуки, і він мене зупинив, мовляв до хору мене не візьмуть. Але мама наполягала, що в її дитини обов'язково має бути якийсь хист, бо у нас вся сім'я талановита. Тоді тато дав мені аркуш паперу і запропонував щось намалювати. Мій малюнок йому сподобався, і він записам мене до художньої школи. Ось так я почав долучатися до мистецтва.
Весною батьки садили город, а я спостерігав за їхньою роботою і видав кілька римованих рядків. Тато запропонував записати ці слова до учнівського зошита, аби я їх не забув.
Ось ці рядки:
Як садили ми город,
тут цибуля, там горох.
Садить тато, мама й я,
садить вся моя сім'я.
З цього краю кабачки,
з того краю огірки,
а посередині,
висадили дині.
Немає коментарів:
Дописати коментар