Показ дописів із міткою людина. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою людина. Показати всі дописи

24 листопада 2025

Незакінчений том



Постійно записую власні думки,
моменти душевного стану.
Так стрімко чомусь пролітають роки,
сюжетом сумного роману.

Навколо так швидко змінилось життя,
а я все втішаюсь думками,
І маю постійно таке відчуття,
що вік пролітає томами.

Здається ще вчора я був юнаком,
почав перший том розгортати,
І вже розумію, пишу сьомий том,
і мрію його дописати.

Олександр Чалий © 2025 р



29 квітня 2025

Страх

Відколи на землі існують люди,
існує поряд з ними Дикий Страх.
Мов привід, між людьми іде повсюди,
блукає він у селах і містах.

До кожного він може завітати,
холодними руками потрясти,
і ось людина вже не може спати,
а Страх іде, іще когось знайти.

Та раптом Страх зустрів одну людину:
обдертий і обшарпаний мужик,
тримає у руках пусту торбину,
і дивиться спокійно на смітник.

Страх захотів людину налякати:
– Вступись мені!!! – суворо наказав.
та вирішив за ним спостерігати,
а чоловік страху не відчував.

І Страх почав людину роздивлятись,
а чоловік – бровою не повів.
– Та я давно вже перестав боятись, –
він Страхові байдуже відповів.

Мені тепер нема чого втрачати,
я навіть не борюся за життя,
бо я не можу навіть пригадати,
коли у мене ще було взуття.

– Який же чоловіче ти сміливий,
давно я вже таких не зустрічав.
Хоч я і Страх, але я справедливий,
проси що хочеш, – прямо запитав.

– Я хочу їсти, – мовив безталанний,
а Страх сказав: – Я більше дам тобі.
Чи знаєш ти, наскільки я гуманний?
Я дам грошей, ти житимеш в добрі.

Ось на, візьми! Бо жив ти біднувато,
тут вистачить тобі на все життя.
Я у людей добра забрав багато,
тож не дивися більше на сміття.

Пройшли роки, завів він господарство,
живе собі не знаючи біди,
купив землі, займається скотарством,
та і дружина в нього хоч куди.

У всіх сусідів аж вилазять очі…
Та не забув про нього Дикий Страх,
з’явився якось він посеред ночі,
і виник в мужика страшенний жах.

– Чого тремтиш? – у нього Страх питає. –
Чи зараз ти мене не впізнаєш?
Невже у тебе гідності немає?
Ти як і всі, у остраху живеш…

Тоді мужик схилився максимально,
в покірності вклоняючись йому.
І через мужика, Страх тріумфально,
переступив крокуючи в пітьму.

Олександр Чалий © 2025 р

14 квітня 2025

Проста порада

Щоб стати вам поважним і шановним,
Покращити себе як фахівця,
Вам треба бути дуже послідовним,
І йти вперед до самого кінця.

Робіть лиш те, що маєте робити,
І усмішку тримайте на вустах,
Аби свої таланти всі розкрити,
Від інших заховайте власний страх.

Ніхто не має ваші скарги чути,
Це ваші особисті почуття,
Щоб успіху якогось досягнути,
Вам не потрібні їхні співчуття.

І не зважайте, що вам кажуть люди,
Ви їхні ігноруйте всі думки,
Бо в більшості це будуть пересуди,
Або ще відмовляння чи плітки.

Коли ви не праві, то визнавайте,
Щоб виправити прикрі помилки,
Якщо чогось не знаєте – спитайте,
А ще читайте правильні книжки.

Олександр Чалий © 2025 р

28 лютого 2025

Порада чоловікам

Ви прагнули пару знайти?
Закінчився пошук екстазом?
Стикнулися різні світи,
і хочуть ужитися разом.

Якщо почалися сварки,
ви маєте суть зрозуміти,
стосунки аби зберегти,
вам треба проблему закрити.
 
Коли вже дружина бурчить,
ви вихід завжди пошукайте,
коли ви праві – промовчіть.
коли ж неправі – визнавайте.

Олександр Чалий © 2025 р

17 лютого 2025

Випадкові люди

Як хтось приходить до мого життя,
Чи може на роки, чи на хвилину,
Завжди у мене дивне відчуття,
Що Бог прислав для мене цю людину.

Можливо я не вивчив свій урок,
І він прислав, аби мене навчити.
Щоб я не припускався помилок,
І треба мені ще раз пояснити.

Це може бути і для добрих справ,
Чи може для кар’єрного зростання,
Щоб я якусь важливу роль зіграв,
А може і для ніжного кохання.

А може ця людина як зоря,
Аби мені дорогу підказати,
Чи він прислав мені поводиря,
Аби мене від горя врятувати.

А може він для вас послав мене,
Щоб ви могли ці строфи прочитати,
Аби не пропустили головне,
Чи вам якісь сигнали передати.

Олександр Чалий © 2025 р

14 лютого 2025

Суспільство і справедливість

Аби переважала справедливість,
Ми змушені на право опиратись,
До кривди проявляти нетерпимість,
Бо злочини не мають окупатись.

Щоб вільно нам рости і процвітати,
Для того, щоб жила моя держава,
Ми маємо не просто працювати,
А битися за верховенство права.

І нам усім потрібна ця система,
Щоб право для людей гарантувати,
Щоб зникла у людей важка проблема,
Корупцію нам треба подолати.

Але тут не достатньо покарання,
Суспільство наше все повинно знати,
Всьому основа це запобігання,
Причини треба всі поприбрати.

Олександр Чалий © 2025 р

13 лютого 2025

Буває...

Буває, наче доля мене чує,
А іноді здається, що глуха,
Буває, мене доля стимулює,
А іноді доводить до гріха.

Буває, вона деколи говорить,
А потім розумію, що кричить.
Я думав, що вона мене бадьорить,
Прислухався, але вона мовчить.

Буває, моя доля розквітає,
Під променями теплої весни,
Буває наче снігом замітає,
Чи падає, як листя восени…

Якою б не здавалася вам доля,
Завжди ідіть до власної мети,
Вона не завдаватиме вам болю,
Її задача вас уберегти.

Олександр Чалий © 2025 р

12 лютого 2025

Таке моє життя

Моє життя як звивистий потік,
наповнений крутими віражами.
Я безліч різних ліній пересік,
багато з ким лишились ворогами.

Моє життя не тільки позитив,
я дуже часто бачив негативи,
і безліч негараздів пережив,
шукаючи якісь альтернативи.

Моє життя як витрачений час,
назад його не можна повернути,
його не можна взяти про запас,
в майбутнє теж не можна зазирнути.

Моє життя як ревний контролер,
привносить якісь дивні корективи,
тому живу сьогодні і тепер,
і сам собі малюю перспективи.
 
Моє життя наповнене шляхів,
а я їх намагався перетнути,
але не буде так, як я хотів,
а буде саме так, як має бути…

Олександр Чалий © 2025 р

04 лютого 2025

Біль

Оселився в душі моїй біль,
від ворожих ракет і бомб,
як на рану насипали сіль,
наче в серці зав’язнув тромб.

Розмістився в душі моїй біль,
сильний біль у моїх очах,
у свідомості біль звідусіль,
наяву і в кошмарних снах.

Відчуваю задушливий біль,
дикий біль у моїх думках,
а цим болем відкинута тінь,
резонує в моїх віршах.

Олександр Чалий © 2025 р

26 листопада 2024

Козацька душа

Колись помер один старий уже кобзар,
сміливий, вільний і нескорений козак,
Тоді поринула душа його до хмар,
перед воротами небес постав співак.

Пречисті ангели стояли на шляху,
вони зустріли із піснями кобзаря.
А далі сутності нечисті без страху,
до пекла прагнуть повести богатиря.

За те що він людей чимало порубав.
Багато крові він пролив і ріки сліз,
бо він ще в молодості битися почав.
В бою він бився наче той головоріз.

Постали ангели за душу козака:
– Він бився з ворогом у чесному бою.
Безстрашно він ворожі стримував війська.
Така душа повинна бути у раю.

Кобзар сказав тоді: – Завжди я вільно жив.
Бо без свободи – і в раю я пропаду.
Я за життя своє нікому не служив,
і після смерті теж служити не піду.

Його душа завжди свободною була,
вона і зараз десь літає в небесах.
Вона тримається людського джерела,
як кобза грає – оживає у піснях.

Олександр Чалий © 2024 р

22 листопада 2024

Невдача

Як ти собі невдачу уявляєш?
З освітою працюєш двірником?
Чи з мамою в квартирі проживаєш?
За сорок, і живеш одинаком?

Насправді це інакше виглядає:
Коли живуть у шлюбі як чужі…
Буття одноманітно протікає,
Живуть, але стосунки на межі.

Поснідати ти мрієш круасаном,
Із чашечкою кави без турбот,
Гортаючи журнал перед фонтаном…
Але фактично каша і компот.

Коли на найпрестижнішій посаді,
Знаходишся неначе в колії,
Весь день ти в кабінеті, на нараді,
Працюєш і ненавидиш її.

Коли щодня ти мрієш все змінити,
Робити ж так нічого й не почав.
Не хочеш негатив цей зупинити,
Я б саме це невдачею назвав.

Олександр Чалий © 2024 р

14 листопада 2024

Образа і людина

Образа це тваринка майже дика,
вона не має жити у Людині.
Як правило, проблема невелика,
але Образа, це сестра Гордині.

На вигляд ця тваринка не шкідлива,
значної шкоди принести не може,
але вона в’юнка і вередлива,
Людину дуже легко переможе.

Якщо ж вона в Людині оселилась,
звичайно розпочне вередувати.
Коли уже Людина підкорилась,
їй хочеться тваринку врятувати.
 
Весь час Людина думає про неї,
про неї тільки й може розмовляти.
Отримавши великі привілеї,
Образа починає під’їдати.

І їсть усе, що знайде в середині,
волокна, нерви, м’язи і судини,
відкушує спочатку по клітині,
а далі й цілі органи Людини.

Людина починає відчувати,
що там болить, там коле, там стріляє,
та вже не може без Образи існувати,
Образа ж їсть і далі підростає.

Людина вже старіє і хворіє,
Образу невтямки їй відпустити,
Вона сама того не розуміє,
Що без образи легше стане жити…

Олександр Чалий © 2024 р

09 листопада 2024

Пекло

Це місце в світі душа страждає,
Бо в грішників суворе виховання,
Там кожен в казані перебуває,
І всі несуть нестерпне покарання.

Все правильно і все там справедливо,
Спокутують гріхи свої злочинці,
Тирани там караються жахливо,
А на вогні всі злодії і вбивці.

Та в пеклі там свого вогню не має,
бо все іде за схемою простою,
де кожен за свій гріх відповідає,
і свій вогонь приносить із собою…

Олександр Чалий © 2024 р

08 листопада 2024

Щира віра

Яким спекотним виявилось літо,
страшна посуха виснажила поле.
А соняшники сонцем перегріті,
їх навіть не відвідували бджоли.

Тоді до церкви всі прийшли селяни,
священник їм сказав слова глибинні,
що ви, як православні християни,
молитися із вірою повинні.

Увесь наступний тиждень всі молились,
збиралися по три рази на день,
уважно вони в Біблію дивились,
і співали праведних пісень.

В неділю біля церкви всі зібрались,
і знову до священника прийшли,
– Ми на молитву Отче сподівались,
але нічого ще не досягли.

Щодня ми всі збиралися й молились,
дощу як не було, так і немає.
Той відповів: – Хоча ви і хрестились,
сама молитва не допомагає.

На жаль весь час ви молитесь без віри.
Без віри і сьогодні ви прийшли.
І я скажу, ви просто лицеміри…
Ви навіть парасольки не взяли.

Олександр Чалий © 2024 р

07 листопада 2024

Ненависть та гнів

Ненависть це антонім до любові,
любов же є бажанням благодаті.
Для злагоди є людяність в основі,
а зло завжди формується в диктаті.

Ненависть дуже легко зрозуміти,
це нашої душі до зла взаємність,
допоки зло це буде поряд жити,
то буде жити й дика ця системність.

Ненависть може збурити жорстокість,
і вади протилежні до чесноти,
Огидність, віроломність і підступність,
усе суспільство зможуть розколоти.

Одна зневага душу вже дратує,
і хто від горя нашого радіє,
ненависті політику формує,
і від людської крові скаженіє.

А гнів бажанням помсти буде жити,
за дійсну чи надуману зневагу,
Аби цю ситуацію змінити,
ми маєм здобути перевагу.

Ненависть не вирішує проблеми,
оскільки лише гнів вона пробуде.
Жорстокість розповсюджують нікчеми,
А гніву без ненависті не буде.

Олександр Чалий © 2024 р

04 листопада 2024

Порозумівся

Я жив у смутку, тривога в думці, і без причини,
Робив перерви на відпочинок і повертався,
Гуляв у парку, відволікався, читав новини,
Але той смуток в моєму серці ще залишався.

Тоді поїхав одного разу я у Карпати,
Ходив у гори і піднімався на полонини,
І намагався душевний спокій там відшукати,
Допомагали мені смереки й гірські вершини.

Там я старався самоповагу відшліфувати,
Безглуздість смутку все зрозуміти я намагався,
І дуже прагнув свої печалі контролювати,
Весь час я вірив у власні сили і не здавався.

Як повернувся - тоді відкинув одноманітність,
І розібрався що дуже важко в печалі жити,
Мені вдалося перебороти свою амбітність,
Сумну реальність на власну радість перетворити.

Безглуздість смутку я розумію тепер чіткіше,
Бо сталось диво, печаль пропала одномоментно.
Немає смутку, і це для мене найголовніше,
А на буденність уже дивлюся індиферентно.

Радію сонцю, живу на дачі і без печалі,
В майбутнє вірю і культивую собі троянди,
Гуляю в лісі, відпочиваю на сіновалі,
Тому веселим я можу бути без пропаганди.

Олександр Чалий © 2024 р

30 жовтня 2024

Переселенці

Раніше ми ганялися за щастям,
а зараз стало зовсім навпаки.
Тепер нам заподіяли напастя…
Були ми люди, стали жебраки.

І де б ми не поїхали – чужинці,
Та й люди ми уже не молоді,
Всі дивляться неначе ми злочинці,
Ми ж раді, що лишилися живі.
 
За звичкою хапаюся за гідність,
А гідності давно уже немає,
В минулому лишилася солідність,
Надія теж поволі десь зникає…

Війна ця дика нам зламала долі,
А ми не розуміємо причину,
Ми стали наче на дорозі голі,
І навіть відчуваємо провину…

Олександр Чалий © 2024 р

18 жовтня 2024

Випадок у лікарні

В лікарні, в кабінеті плаче жінка,
пояснює їй лікар що до чого:
– Травмована у нього селезінка,
ще й перелом суглоба плечового.

Ви знаєте, він у тяжкому стані,
не можна його зараз турбувати,
крім того ще й аналізи погані,
ми маємо за ним спостерігати.

– А можна мені з ним поговорити?
– На жаль не можна, він відпочиває,
до нього я не зможу вас пустити...
І жінка у безвиході зітхає:

– Однак не можу довго я чекати!
– Скажіть мені потрібні всі слова,
я зможу все йому переказати.
– То ж ви спитайте, чи здала я на права?

Олександр Чалий © 2024 р

17 жовтня 2024

Соціальна емоція

Пливе старенька і хлипка шаланда,
з полатаними й драними сітками,
на ній уже не молода команда,
уся продута морем і штормами.

Улов у них був щедрим і багатим,
тож веслами гребуть уже безсилі,
кричить керманич басом хрипуватим,
шаланда ж тяжко прошиває хвилі.

А поряд біла яхта океанська,
засмаглі топ-моделі на кормі,
поволі п’ють із келихів шампанське,
сидять на носі люди ділові.

Володар яхти спінінг закидає,
давно вже не клювала риба в нього.
з нудьгою на шаланду поглядає:
– Чому одним усе, другим нічого???

Олександр Чалий © 2024 р

15 жовтня 2024

Вірш без назви

Як природа заспокоїть моє тіло,
Ти пригадуй час від часу про минуле,
Коли серце від кохання ще тремтіло,
Ми в обіймах один одного тонули…

Коли поряд я не зможу більше бути,
Твоє серце нехай спогадам радіє,
Хоч не зможу я до себе пригорнути,
Моя ніжність тебе променем зігріє.

А як прийде і твій час іти за мною,
А це трапиться не скоро, сподіваюсь,
Наша зустріч знову буде чарівною,
Я в коханні сто разів тобі зізнаюсь...

Олександр Чалий © 2024 р