Колись і зараз

Війна була далекою колись,
загиблих ми тоді ще не ховали.
І сльози вдов тоді ще не лились,
ми горя ще тоді не відчували.

Не бачили заплаканих очей,
і цих жінок, одягнених у чорне.
А смерть красивих, юних ще людей,
здавалася як дещо ілюзорне.

Але тепер змінилося усе,
душа людей зворушена бідою,
бо окрім нас, ніхто нас не спасе,
а молодь наша жертвує собою.

Тепер у них один орієнтир,
бо ця війна нас ріже по живому.
А старші люди моляться за мир,
та ждуть їх з перемогою додому.

Олександр Чалий © 2025

Поезія і вірш

Поезія – цілюще джерело,
а вірш – як у воді потік краплинок.
Поезія, це як гірське село,
а вірш – як у селі один будинок.

Поезія таємна й чарівна,
великий сад красивих різних квітів.
Вона завжди співоча як весна,
мозаїка казкових первоцвітів.

А кожна квітка це окремий твір,
який нам автор мовою малює,
Коли слова лягають на папір,
у тих рядках чиєсь життя вирує.

 
Поезія і вірш – прості слова,
як рік і день, як люди і людина.
Як відрізняють право і права,
як сад і квіти, ціле і частина.

Олександр Чалий © 2025 р

Важка корона

Якщо тебе обрали королем,
але тобі корона завелика,
вона для тебе стане тягарем,
тоді ти арлекін а не владика.

Вона тобі на вуха упаде,
і ти уже нічого не почуєш,
коли у вухах сильно загуде,
ти королівство вже не побудуєш.

На очі вона зсунеться тобі,
і ти уже нічого не побачиш,
здається вона десь на голові,
а ти сидиш на троні, тихо плачеш.

а далі вона ляже на уста,
і ти уже не можеш говорити,
бо з’явиться у роті гіркота,
і ти не знаєш як це зупинити,

Коли вона на шию упаде,
нашийником уже для тебе стане,
тебе на ешафот хтось поведе,
але на тебе вже ніхто не гляне.

І вже тоді побачиш ти усе,
усе почуєш, зможеш все сказати,
але ніхто тебе вже не спасе,
ніхто тебе не схоче рятувати.

Олександр Чалий © 2024 р