Значна деталь

Для себе диво я відкриваю,
і потрапляю,
в нове життя.
Коли долоні твої тримаю,
і відчуваю,
серцебиття.

В моєму серці твій сміх танцює,
гіпнотизує
до почуттів.
Я замовкаю, це означає,
не вистачає,
потрібних слів.

Твої обійми такі відчутні,
і незабутні,
значна деталь.
Найбільше щастя – твоя присутність,
твоя відсутність –
важка печаль.

Олександр Чалий © 2025 р

Маєте відчути

Ніхто не зможе на запитання,
нам про кохання,
відповісти.
Про сентименти ці незвичайні,
і аномальні,
розповісти.

Самому треба його пізнати,
і зберігати,
це почуття.
Де вам комфортно у цих стосунках,
і поцілунках,
до забуття…

Кохання можна лише відчути,
і зазирнути,
в нове життя.
Щоб зрозуміти багатомірне,
і неймовірне,
це почуття…

Олександр Чалий © 2025 р

Дивакуваті росіяни

Які привітні росіяни,
кагорта дивних індивідів,
бо як нормальні громадяни,
хоч приклади його до рани,
у двір заходять до сусідів.

Які хороші росіяни,
своїм вєлічієм зігріті,
говорять, що вони слов’яни,
і православні християни,
і що за мир у всьому світі.

Дивакуваті росіяни,
на всіх сусідів розізлились,
у всіх випрошують пошани,
і недолюблюють майдани,
в чужому домі розселились.

Ви не брати нам, росіяни,
ви як нав’язлива стихія,
в дворі поставили капкани,
нам нанесли серйозні рани,
і кричите, що тут росія.

Світ помилився, росіяни,
бо вас сприймав за гуманістів,
а з’ясувалось ви тирани,
вдягти нам хочете кайдани.
Та ви ще гірше колоністів.

Олександр Чалий © 2025 р

Людина, що вас цінувала

Ви скривдили добру людину?
Вам сцену вона не влаштує,
не зараз, не в іншу хвилину,
вона вас не покритикує.

Ні в чому вас не звинуватить,
словами не кине гіркими,
образою вам не відплатить,
свій біль вона мовчки нестиме.

Вона не покаже зухвалість,
підкреслить свої сентименти,
вона проявлятиме жалість,
і скрасить незручні моменти.

Та в серці вона вже змінилась,
людина, що вас цінувала,
довіра її розтопилась,
яка вас колись поєднала.

Ви їй не лишили нічого,
як душу свою захистити,
і вирішення не простого,
від вас своє серце звільнити.

Олександр Чалий © 2025 р

Символи кохання

Кохання - наче з’єднуються руки,
якщо у вас відносини стабільні,
і руки відчувають серця стуки,
коли такі обійми добровільні.

Одна рука тримає іншу руку,
а та уже чекає на взаємність,
і ми не промовляючи ні звуку,
пірнаємо у ніжну потаємність.

Спітнілі руки – символ хвилювання,
легке рукостискання – натяк згоди,
піднесення веде до поєднання,
а ніжний дотик це для насолоди.

З’єднання рук як паростки кохання,
що вільно поєдналися у парі,
семантика людського існування,
у ніжному любовному нектарі.

Олександр Чалий © 2025 р

Зачарований

Я живу чомусь зачарований,
забаганками потаємними.
Почуттями я коронований,
і стосунками невід’ємними.

Несподівано ми зустрілися,
світле полум’я у твоїх очах.
Почуття земні розгорілися,
оселилися у обох серцях.

 
Наші пристрасті всі оголені,
і шляхи земні перетнулися.
Заборони всі нам дозволені,
наші погляди відгукнулися.

Мене подихом ти розтоплюєш,
доторкнулася ніжним опіком.
Ти п’яниш мене обеззброюєш,
упиваюся твоїм дотиком.

Олександр Чалий © 2024 р

Безмовний крик

Розповісти я хочу те, про що мовчу,

але не може говорити мій язик.

кричати хочу, але тихо шепочу,

я просто звик.

Давно я думаю про це і все мовчу,

але ніхто не чує мій безмовний крик,

і я від цього вже нікуди не втечу,

бо я вже звик.

Я вислуховую про це, але мовчу,

неначе в школі шолудивий ученик,

і від обурення уже не трепечу,

я просто звик.

Я пережити маю те, про що мовчу,

та загоряюся неначе той сірник,

завжди нервуюся, але я не кричу,

бо я мужик.

Олександр Чалий © 2024 р 

Сила кохання

Кохання силу величезну має,

а в чому ж полягає його сила?

Чимало воно людям пробачає,

аби людина тільки попросила.

Кохання може зраду пробачати,

бо не буває зради без потреби,

людина має змогу порівняти,

найкращого шукаючи для себе.

Кохання може злобу пробачати,

коли хтось у становищі скрутному,

бо злобу можна мудрістю забрати,

вона короткочасна в основному.

Брехню кохання легко пробачає,

брехня не може змінювати долю,

вона завжди від відчаю буває,

від небажання завдавати болю.

Кохання і образу пробачає,

хоча образа подруга печалі.

Кохання розуміє і приймає,

і майже все пробачить в ідеалі.

Та в с віті є одне, чому кохання,

ніколи оправдання не шукає,

яке завжди веде до руйнування.

Байдужості воно не пробачає.

Олександр Чалий © 2024 р

Образа і людина

Образа це тваринка майже дика,
вона не має жити у Людині.
Як правило, проблема невелика,
але Образа, це сестра Гордині.

На вигляд ця тваринка не шкідлива,
значної шкоди принести не може,
але вона в’юнка і вередлива,
Людину дуже легко переможе.

Якщо ж вона в Людині оселилась,
звичайно розпочне вередувати.
Коли уже Людина підкорилась,
їй хочеться тваринку врятувати.

 
Весь час Людина думає про неї,
про неї тільки й може розмовляти.
Отримавши великі привілеї,
Образа починає під’їдати.

І їсть усе, що знайде в середині,
волокна, нерви, м’язи і судини,
відкушує спочатку по клітині,
а далі й цілі органи Людини.

Людина починає відчувати,
що там болить, там коле, там стріляє,
та вже не може без Образи існувати,
Образа ж їсть і далі підростає.

Людина вже старіє і хворіє,
Образу невтямки їй відпустити,
Вона сама того не розуміє,

Що без образи легше стане жити…

Олександр Чалий © 2024 р

Ненависть та гнів

Ненависть це антонім до любові,

любов же є бажанням благодаті.
Для злагоди є людяність в основі,
а зло завжди формується в диктаті.

Ненависть дуже легко зрозуміти,
це нашої душі до зла взаємність,
допоки зло це буде поряд жити,
то буде жити й дика ця системність.

Ненависть може збурити жорстокість,
і вади протилежні до чесноти,
Огидність, віроломність і підступність,
усе суспільство зможуть розколоти.

Одна зневага душу вже дратує,
і хто від горя нашого радіє,
ненависті політику формує,
і від людської крові скаженіє.

А гнів бажанням помсти буде жити,
за дійсну чи надуману зневагу,
Аби цю ситуацію змінити,
ми маєм здобути перевагу.

Ненависть не вирішує проблеми,
оскільки лише гнів вона пробуде.
Жорстокість розповсюджують нікчеми,
А гніву без ненависті не буде.

Олександр Чалий © 2024 р

Порозумівся

Я жив у смутку, тривога в думці, і без причини,
Робив перерви на відпочинок і повертався,
Гуляв у парку, відволікався, читав новини,
Але той смуток в моєму серці ще залишався.

Тоді поїхав одного разу я у Карпати,
Ходив у гори і піднімався на полонини,
І намагався душевний спокій там відшукати,
Допомагали мені смереки й гірські вершини.

Там я старався самоповагу відшліфувати,
Безглуздість смутку все зрозуміти я намагався,
І дуже прагнув свої печалі контролювати,
Весь час я вірив у власні сили і не здавався.

Як повернувся - тоді відкинув одноманітність,
І розібрався що дуже важко в печалі жити,
Мені вдалося перебороти свою амбітність,
Сумну реальність на власну радість перетворити.

Безглуздість смутку я розумію тепер чіткіше,
Бо сталось диво, печаль пропала одномоментно.
Немає смутку, і це для мене найголовніше,
А на буденність уже дивлюся індиферентно.

Радію сонцю, живу на дачі і без печалі,
В майбутнє вірю і культивую собі троянди,
Гуляю в лісі, відпочиваю на сіновалі,
Тому веселим я можу бути без пропаганди.

Олександр Чалий © 2024 р

Переселенці

Раніше ми ганялися за щастям,
а зараз стало зовсім навпаки.
Тепер нам заподіяли напастя…
Були ми люди, стали жебраки.

І де б ми не поїхали – чужинці,
Та й люди ми уже не молоді,
Всі дивляться неначе ми злочинці,
Ми ж раді, що лишилися живі.

 
За звичкою хапаюся за гідність,
А гідності давно уже немає,
В минулому лишилася солідність,
Надія теж поволі десь зникає…

Війна ця дика нам зламала долі,
А ми не розуміємо причину,
Ми стали наче на дорозі голі,
І навіть відчуваємо провину…

Олександр Чалий © 2024 р

Соціальна емоція

Пливе старенька і хлипка шаланда,
з полатаними й драними сітками,
на ній уже не молода команда,
уся продута морем і штормами.

Улов у них був щедрим і багатим,
тож веслами гребуть уже безсилі,
кричить керманич басом хрипуватим,
шаланда ж тяжко прошиває хвилі.

А поряд біла яхта океанська,
засмаглі топ-моделі на кормі,
поволі п’ють із келихів шампанське,
сидять на носі люди ділові.

Володар яхти спінінг закидає,
давно вже не клювала риба в нього.
з нудьгою на шаланду поглядає:
– Чому одним усе, другим нічого???

Олександр Чалий © 2024 р

Вірш без назви

Як природа заспокоїть моє тіло,
Ти пригадуй час від часу про минуле,
Коли серце від кохання ще тремтіло,
Ми в обіймах один одного тонули…

Коли поряд я не зможу більше бути,
Твоє серце нехай спогадам радіє,
Хоч не зможу я до себе пригорнути,
Моя ніжність тебе променем зігріє.

А як прийде і твій час іти за мною,
А це трапиться не скоро, сподіваюсь,
Наша зустріч знову буде чарівною,
Я в коханні сто разів тобі зізнаюсь...

Олександр Чалий © 2024 р

Дівочий секрет. Присвячується моїй донечці Сніжані.

Потаємне світло у очах,
неймовірно ніжна і тендітна,
коливання голосу в словах,
вся жіночна, тепла і привітна.

І рум’янець ніжний на щоках,
Вся туманом дивним оповита,
Полохливі іскри у думках,
А душа довірлива й відкрита.

У руках з трояндами букет,
Весело та скромно усміхалась,
Хочеш знати в чому цей секрет?
Бо вона сьогодні закохалась.

Олександр Чалий © 2023 р