Вербині співи

Легкою луною, та понад водою, На березі пісня бринить. Ми чули з тобою, як спів над рікою, Раптово змовкає за мить… Це вітер співав у дуеті з вербою, А річка все хвилями б’є, Верба нас чарує своєю красою, І світло із місяця п’є. Вплітається вітер у вербині віти, І ніжно торкається хвиль. Він прагне одразу двома володіти, тому не шкодує зусиль. Він далі співає торкаючись хвилі, Та вже не співає верба, Вклонилася низько нічному світилі, Їй в душу закралась журба. А вітер з рікою вже хвилі гойдає, і хоче дістатись глибин, та річка холодні вали піднімає, і вітер співає один… Ось тиша постала тепер над водою А місяць багряний мовчить, сумують самотні ріка із вербою, бо серце від туги щемить. Останні акорди зависли в повітрі, а хвилі змивають сліди, Розмив місяць фарби свої на палітрі, на хвилях нічної води…

Подих ночі

Розсипані зірки мов діаманти,
І віковічний місяць на престолі.
А сиві хмари, віддані мігранти,
приховують світило мимоволі.

 
Дивує ніч своїми кольорами,
Пливуть у небі хмари поверхові,
Їх контури, підсвічені зірками,
Під місяцем мов хвилі пурпурові.

Окреслені контрастами дерева,
Шепоче вітер, граючись у листі,
Таємна і магічна атмосфера,
Панує у замореному місті.

Містичні тіні під серпанком неба,
Час ніби ненароком зупинився,
Зростає у гармонії потреба,
аби наш світ до ранку відновився.

Олександр Чалий © 2025 р