Сварилася мама

Мама сварить доньку у суботу:
– Де і з ким так довго ти була,
Бережи із молодості цноту,
Ти чому опівночі прийшла.

Я собі цього не дозволяла,
Не роби великих помилок,
Я в твоєму віці не гуляла,
В мене не було таких думок.

Доня каже: – Це мені відомо,
Не кричи, бо чує все село,
Знаю мама, ти сиділа вдома,
Бо мені п’ять місяців було.

Олександр Чалий © 2025 р

Колись...

Колись твоєї мами вже не буде,
і голосу її ти не почуєш,
і ти без неї наче не існуєш,
від цього не втечеш уже нікуди…

Колись її будинок спорожніє,
бо час летить, нікого не чекає,
і мама більше там не проживає,
і там тобі ніхто вже не зрадіє…

Колись у тебе очі засльозяться,
бо мама тобі більше не подзвонить,
ні слова вона більше не промовить,
про неї тільки спогади лишаться…

Колись в душі відчуєш порожнечу,
яку ніхто не зможе відновити,
ніхто не зможе маму замінити,
як в серці зупинити кровотечу…

Колись пізніше ти все зрозумієш,
що міг побути більше часу з нею.
її насолодитися душею,
але нічого ти уже не вдієш…

Олександр Чалий © 2025 р

Поїздка до мами

Коли бабуся моя їздила до мами,
Вона завжди на це відводила три дні,
Вела дорога її різними шляхами,
Тоді жила бабуся в рідному селі.

На всю дорогу - день, бо їхали на возі,
Ще день посидіти на кухні і в садку,
Щоб довше з мамою побути в діалозі.
Ще день до дому, на дорогу не близьку.

Коли моя вже мама їздила до мами,
Вона на це завжди відводила два дні,
І добиралася вона вже поїздами,
Могла приїхати в звичайні вихідні.

Вона до мами вже під вечір приїжджала,
Разом вечеряли, сідали у кутку,
Про всі новини аж до ночі розмовляла,
А з ранку бігла вже на стацію сільську.

Сьогодні я, аби приїхати до мами,
Автомобілем витрачаю один день,
Ми перекинулись двома-трьома словами,
І жодних бесід і ніяких теревень.

Пройдуть часи, і я не можу уявити,
Мене думки турбують головні,
Скільки донька зі мною буде говорити,
І чи приїде вона в гості взагалі.

Олександр Чалий © 2024 р