Зачарований

Я живу чомусь зачарований,
забаганками потаємними.
Почуттями я коронований,
і стосунками невід’ємними.

Несподівано ми зустрілися,
світле полум’я у твоїх очах.
Почуття земні розгорілися,
оселилися у обох серцях.

 
Наші пристрасті всі оголені,
і шляхи земні перетнулися.
Заборони всі нам дозволені,
наші погляди відгукнулися.

Мене подихом ти розтоплюєш,
доторкнулася ніжним опіком.
Ти п’яниш мене обеззброюєш,
упиваюся твоїм дотиком.

Олександр Чалий © 2024 р

Книга життя

Завтра сонце підніметься знову,
тільки зникне нічна пелена,
дасть комусь ще добу додаткову,
а комусь і приділить сповна.

Завтра з’явиться чиста сторінка,
хтось напише в ній мудрі слова,
в когось буде висока оцінка,
а для когось вона рокова.

Кожен пише, як сам розуміє,
слово мудре, а може й дурне,
пише тим, яким сам володіє,
хтось веселе, а хтось і сумне.

Хтось про злети а хтось про падіння,
всі записують долю свою,
хтось записує місцем сидіння,
а хтось наче дає інтерв’ю.

А нам хочеться ще дописати,
тільки час все сильніше летить,
він не може нас довго чекати,
але може комусь пощастить.

Олександр Чалий © 2024

Устриця і миша

У невід якось устриці попались,
з уловом їх до хати принесли,
вони на порятунок сподівались,
але вже задихались без води.

Стояла в хаті лиховісна тиша,
загибель неминуча їм прийшла…
Та звідки не візьмись з’явилась миша,
і устриця проситись почала:

– Послухай, мишко, – устриця змолилась:
візьми мене й до моря віднеси.
А миша зацікавлено дивилась:
Вона мабуть смачніше ковбаси...

Ти подивись яка дурна істота,
надіється, що я її спасу,
вона ж сама іде до мого рота.
– Звичайно я до моря віднесу.

Ти в раковині б стулки розтулила,
щоб зручно я могла тебе нести.
їй миша так ґрунтовно говорила,
відкрилася, аби допомогти.

Тут миша морду сунула щосили,
забула про безпечність вже сама,
одразу стулки устриця закрила,
між стулками лишилась голова.

Немов капканом голову здавило,
від болю бідолашна аж кричіть,
та ледве мишка вирвалась безсила,
позаду неї кішка вже стоїть.

 
Олександр Чалий © 2024

Гори і море

Чимало водоспадів і потоків,
беруть початок із високих гір.
Стікають води так мільйони років,
для моря це найбільший водозбір.

І гори почали вже вихвалятись,
що морю власні води віддали,
пізніше стали з моря насміхатись,
бо гори ціле море налили.

Нарешті дикі гори закричали:
– Гей ти, пустопорожнє барахло,
ми довгий час ці води наливали,
без нас тебе б давно вже не було.

 
Якби б вода не йшла тобі річками,
які з гори самі у низ течуть,
що буде із твоїми берегами,
залишиться багно і каламуть.

Нічого не сказало синє море,
оскільки воно має працювати.
Аби водою наповнялись гори,
вологу треба в небо посилати.

Олександр Чалий © 2024 р

Ми в часі

А час мерехтить і горить,
бо ми є життєвим фрагментом.
Він піниться і тріпотить,
а ми скористались моментом.

Ми місце своє зайняли,
поклалися на підсвідомість.
Батьки нас сюди привели,
і ми летимо в невідомість.

Ми в просторі цім живемо,
і дні наші тихо стікають.
Ми тут і їмо і спимо,
і всі це життям називають.

Ми полум’я передали,
і дерево вже посадили,
зробили ми все що змогли,
і слід після себе лишили.

А час мерехтить і горить,
хвилини нам тихо шепочуть.
Ще музика наша звучить,
та сумніви нерви лоскочуть.

Олександр Чалий © 2024 р

Мерзенна війна

Смертельні ворожі ракети,
з військових летять кораблів,
стріляють важкі міномети,
і бомби летять з літаків.

І знову в окоп прилетіло,
калюжами кров на землі,
Ворони клюють мертве тіло,
немає кінця цій війні.

Мерзенна війна ще триває,
хтось ворога взяв на приціл,
а сморід убитих зростає,
і кількість розкладених тіл.

Воюють і гинуть солдати,
Співають військові пісні,
І знову стріляють гармати,
на цій нескінченній війні.

Олександр Чалий © 2024

Кіт і пшоно

Зібрався якось дід до магазину,
приблудному коту пшона купити,
бо діду стало шкода цю тварину,
не міг кота голодним залишити.

Почувши про пшоно, онук питає;
– Ой, діду, якось дивно ти жартуєш,
скажи мені, а що це означає?
Невже кота пшоном ти нагодуєш?

А дід сміється: – Все я розумію,
я знаю, що пшона кіт не сприймає.
Пшоно я біля ґанку все розсію,
Злетяться горобці, нехай спіймає.

Олександр Чалий © 2024 р

Насіння любові

Як землероб пакет насіння має,
Він цей пакет в комору покладе,
І на весні у землю висіває,
Інакше це насіння пропаде.

 
А вже коли на полі позбирає,
ретельно обмолотить колоски,
він потім це насіння очищає,
дбайливо засипаючи в мішки.

Підходиш до землі із піклуванням,
сторицею віддасть тобі земля.
Те саме відбувається з коханням,
його віддати маєш ти щодня.

Бо формула людського існування,
емоції, бажання і свідомість,
і скільки віддаси свого кохання,
стільки і отримаєш натомість.

Якщо ти не спроможний віддавати,
немов той фермер із кульком зерна,
який не хоче землю засівати,
коли уже в розгарі посівна.

Олександр Чалий © 2024

Добрі справи

Часто люди роблять добрі справи,

через особисту доброту.

Кожен має внутрішні підстави,

ставлячи підтримку за мету.

Деякі це роблять із користі,

першими десь вигоду знайти.

Мають інтереси особисті,

для тріумфу власної мети.

Нащо треба знати нам причини,

справжню мотивацію цього.

Добрі справи кожної людини,

користь нам приносять все одно.

Олександр Чалий © 2024 р

Безмовний крик

Розповісти я хочу те, про що мовчу,

але не може говорити мій язик.

кричати хочу, але тихо шепочу,

я просто звик.

Давно я думаю про це і все мовчу,

але ніхто не чує мій безмовний крик,

і я від цього вже нікуди не втечу,

бо я вже звик.

Я вислуховую про це, але мовчу,

неначе в школі шолудивий ученик,

і від обурення уже не трепечу,

я просто звик.

Я пережити маю те, про що мовчу,

та загоряюся неначе той сірник,

завжди нервуюся, але я не кричу,

бо я мужик.

Олександр Чалий © 2024 р 

Добрі наміри

Велика повінь сталася,
І ліс весь затопила,
А мавпа не злякалася,
Кмітливість проявила.

До низу подивилася,
З безпечної місцини,
Бо риба там з’явилася,
Останньої хвилини.

Рибину стрімко понесло,
В бурхливому потоці,
Її водою залило,
В річному водостоці.

І мавпа нахилилася,
З хорошою метою,
На гілці опустилася
Над бурною рікою.

І ледве не втопилася,
Рятуючи рибину,
Від щастя вся світилася,
Сама спасла тварину.

У кожного трапляється,
Таке оторопіння,
Коли він покладається,
На власне розуміння.

 
Олександр Чалий © 2024 р

Важка корона

Якщо тебе обрали королем,
але тобі корона завелика,
вона для тебе стане тягарем,
тоді ти арлекін а не владика.

Вона тобі на вуха упаде,
і ти уже нічого не почуєш,
коли у вухах сильно загуде,
ти королівство вже не побудуєш.

На очі вона зсунеться тобі,
і ти уже нічого не побачиш,
здається вона десь на голові,
а ти сидиш на троні, тихо плачеш.

а далі вона ляже на уста,
і ти уже не можеш говорити,
бо з’явиться у роті гіркота,
і ти не знаєш як це зупинити,

Коли вона на шию упаде,
нашийником уже для тебе стане,
тебе на ешафот хтось поведе,
але на тебе вже ніхто не гляне.

І вже тоді побачиш ти усе,
усе почуєш, зможеш все сказати,
але ніхто тебе вже не спасе,
ніхто тебе не схоче рятувати.

Олександр Чалий © 2024 р

Зла правда

Жила колись людина,

і правду всім казала,

яка була причина,

вона й сама не знала.

Побачила кривого,

калікою назвала.

Побачила сліпого,

Незрячим обізвала.

Зустріла якось жінку,

з поклажею важкою,

і їй дала оцінку:

«Живе вона з дочкою.

Вона ж моя сусідка,

я все про неї знаю,

немає чоловіка,

сама все піднімає».

Не робить зла людина,

а тільки правду каже,

та в тому то й причина,

вона цим зло розв’яже.

Що з правдою робити,

як нічого сказати?

Щоб зло не ворушити,

то краще промовчати.

Олександр Чалий © 2024 р