Останнє сальто

Він на арені виступав,
Красива музика лунала,
Відповідально працював,
А публіка аплодувала.

Акробатичні елементи,
Красиві сальто і шпагати,
І знову ці аплодисменти,
І просять ще раз показати…

Відмінно виступив на біс,
І публіка аплодувала,
То був найкращий бенефіс,
Але вистава ще тривала.

Він номеру віддав всі сили,
Давно вже так не виступав,
А глядачі на біс просили,
Та й імпрессаріо благав…

– Коронне сальто покажи,
Всього одне, вони ж благають,
Для слави цирку послужи,
Тебе ж артистом називають…

Він проявив самоповагу,
Останнє сальто показав,
Але не втримав рівновагу,
Вмить на арені вже лежав.

Вистава до кінця дійшла,
І винесли ентузіаста,
А публіка собі пішла,
Дивитись іншого гімнаста.

Олександр Чалий © 2024 р

Неочікуваний візит

Зайшов російський світ до України,
Як слон до порцелянової лавки,
Солдати здичавілої країни,
До нас пригнали заржавілі танки.

Брудні і неосвічені солдати,
Зі зброєю в руках і голим задом,
Бажали українців залякати,
По Києву пройтись гучним парадом.

Вбивали вони так, задля розваги,
Бо нелюди по іншому не вміли,
Коли ж розбили їхні колимаги,
То росіяни наче озвіріли.

Вони людей з будинків викрадали,
І били просто так, аби побити,
І тижнями у погребі тримали,
Аби народ свободний покорити.

Залякують, катують і вбивають,
І прагнуть диктатуру встановити,
Дітей же до росії забирають,
Бо хочуть їх в рабів перетворити.

У них якесь суспільне божевілля,
Вони прийшли живих людей вбивати.
Чи це у них якесь гірке похмілля?
Чи можна їх тепер людьми назвати?

Олександр Чалий © 2024 р

Мужик і джин

Гуляв колись мужик місцевим пляжем,
І заблукав у річкову заплавню,
Втішаючись навколишнім пейзажом,
Помітив раптом лампу стародавню.

Підняв він лампу і протер старанно,
І вийшов Джин із вічного заслання:
– Тобі поталанило несказанно,
Бо втілю я любе твоє бажання.

Мужик уважно Джина з лампи слухав,
Відразу все як треба зрозумів,
Тоді подумав, голову почухав,
І джину безупинно відповів:

– Моє життя якесь одноманітне,
Набрид мені місцевий колорит.
У мене є бажання заповітне,
Відвідати я хочу острів Крит.

Але боюся я літати літаками,
Ти розумієш, не для мене висота,
Боюся я пливти і кораблями,
Тому до острова збудуй мені моста.

 
Джин відповів: – Пробач, це не можливо,
Подумай про логістику важку.
Бо це ж для економіки чутливо,
Скільки бетону, сталі і піску?

 
Тоді мужик змінив своє питання.
– Тобі скажу, бо правди ніде діти,
У мене є іще одне бажання,
Давно хотів жінок я зрозуміти.

Чому жінки то плачуть то сміються?
Що думають, коли мовчать вони?
У Джина із очей аж сльози ллються:
– Скажи, а міст якої ширини?

Олександр Чалий © 2024 р

Ранкова кава

Зайшли ми до місцевої кав’ярні,
Де добрий та усміхнений бариста,
Готуючи напої популярні,
Приваблює місцевих і туристів.

Цей запах ніжний стелиться повсюди,
і пахощами зваблює людину.

Вдихаю аромат на повні груди,
один до одного притягує людей.

Поволі ми п’ємо магічну каву,
А ніжний смак так вабить за собою.
Один ковток пробуджує уяву,
Та зваблює своєю гіркотою.

І як приємно починати ранок,
Так просто, без єдиної умови,
Із філіжанки кави на сніданок,
Та теплої, душевної розмови.

Олександр Чалий © 2024 р

Дівочий секрет. Присвячується моїй донечці Сніжані.

Потаємне світло у очах,
неймовірно ніжна і тендітна,
коливання голосу в словах,
вся жіночна, тепла і привітна.

І рум’янець ніжний на щоках,
Вся туманом дивним оповита,
Полохливі іскри у думках,
А душа довірлива й відкрита.

У руках з трояндами букет,
Весело та скромно усміхалась,
Хочеш знати в чому цей секрет?
Бо вона сьогодні закохалась.

Олександр Чалий © 2023 р