Вірші для душі... Сила слова.

20 жовтня 2024

Тиран почав війну свою криваву,
дівчата плачуть, матері ридають,
говорячи про подвиги і славу,
чоловіків на фронт випроводжають…

Цей варвар через ницість чинить війни,
бо варвари по іншому не вміють,
та починають бійню без причини,
І тішаться, як чим заволодіють.

Ці дикуни пишаються терором,
Сміються убиваючи невинних,
І їх не можна стримати докором,
Бо ще живуть на відчуттях тваринних.

Мій розум каже: треба далі жити,
але ж війна це пекло для людини.
Не в змозі ми війну цю зупинити,
а скільки юнаків іще загине.

Жахає нас оця війна сувора,
І тут не допоможе навіть мантра.
У кожного сьогодні було вчора,
Не в кожного ж сьогодні буде завтра…

В лікарні, в кабінеті плаче жінка,
пояснює їй лікар що до чого:
– Травмована у нього селезінка,
ще й перелом суглоба плечового.

Ви знаєте, він у тяжкому стані,
не можна його зараз турбувати,
крім того ще й аналізи погані,
ми маємо за ним спостерігати.

– А можна мені з ним поговорити?
– На жаль не можна, він відпочиває,
до нього я не зможу вас пустити...
І жінка у безвиході зітхає:

– Однак не можу довго я чекати!
– Скажіть мені потрібні всі слова,
я зможу все йому переказати.
– То ж ви спитайте, чи здала я на права?

Пливе старенька і хлипка шаланда,
з полатаними й драними сітками,
на ній уже не молода команда,
уся продута морем і штормами.

Улов у них був щедрим і багатим,
тож веслами гребуть уже безсилі,
кричить керманич басом хрипуватим,
шаланда ж тяжко прошиває хвилі.

А поряд біла яхта океанська,
засмаглі топ-моделі на кормі,
поволі п’ють із келихів шампанське,
сидять на носі люди ділові.

Володар яхти спінінг закидає,
давно вже не клювала риба в нього.
з нудьгою на шаланду поглядає:
– Чому одним усе, другим нічого???

Як природа заспокоїть моє тіло,
Ти пригадуй час від часу про минуле,
Коли серце від кохання ще тремтіло,
Ми в обіймах один одного тонули…

Коли поряд я не зможу більше бути,
Твоє серце нехай спогадам радіє,
Хоч не зможу я до себе пригорнути,
Моя ніжність тебе променем зігріє.

А як прийде і твій час іти за мною,
А це трапиться не скоро, сподіваюсь,
Наша зустріч знову буде чарівною,
Я в коханні сто разів тобі зізнаюсь...

Один метелик лісом пролітав,
Та вирішив до мухи підлетіти,
І він тоді у неї запитав:
– Де поблизу є ароматні квіти?

– Не знаю. Я давно вже тут живу,
А квітів поблизу не помічала,
Та бачила я кучу гнойову,
Я їжу там собі вже добувала.

Багно, консервні банки та сміття,
Відвідати ти маєш неодмінно,
Повір, це справжній рай а не життя,
Ти там поїсти зможеш повноцінно.

І полетів метелик у той бік,
Де чарівний смітник перебував.
Але зустрів бджолу неподалік,
І про смітник у неї запитав.

Метелику бджола відповіла:
– Не бачила ніде я смітників.
Єдине що у лісі я знайшла,
Яскраві квіти різних кольорів.

Тут просто безліч квітів ароматних,
Тож летимо дивитися цей рай.
А ти питай лише у адекватних,
І друзів адекватних обирай.