Різні цінності

Ми боремося за свою культуру,
Відстоюємо гідність і свободу.
За рідну мову і літературу,
І за ментальність нашого народу.

Вони звичайно можуть нас убити,
І знищувати цілі покоління,
Будинки наші можуть розбомбити,
Від вільних міст залишити каміння.

Та нелюди звичайно розуміють,
Що прагнемо назад ми повернутись,
Вони тепер від люті скаженіють,
Війна ж надовго може затягнутись.

Тому народну спадщину руйнують,
Яка доводить нашу ідентичність,
Собори і музеї бомбардують,
Імперську демонструючи величність.

Вони воліють наш народ зламати,
Здобутки наші знищують зухвало,
Якщо в людей історію забрати,
Тоді нас наче і не існувало…

Олександр Чалий © 2024 р

Образа і людина

Образа це тваринка майже дика,
вона не має жити у Людині.
Як правило, проблема невелика,
але Образа, це сестра Гордині.

На вигляд ця тваринка не шкідлива,
значної шкоди принести не може,
але вона в’юнка і вередлива,
Людину дуже легко переможе.

Якщо ж вона в Людині оселилась,
звичайно розпочне вередувати.
Коли уже Людина підкорилась,
їй хочеться тваринку врятувати.

 
Весь час Людина думає про неї,
про неї тільки й може розмовляти.
Отримавши великі привілеї,
Образа починає під’їдати.

І їсть усе, що знайде в середині,
волокна, нерви, м’язи і судини,
відкушує спочатку по клітині,
а далі й цілі органи Людини.

Людина починає відчувати,
що там болить, там коле, там стріляє,
та вже не може без Образи існувати,
Образа ж їсть і далі підростає.

Людина вже старіє і хворіє,
Образу невтямки їй відпустити,
Вона сама того не розуміє,

Що без образи легше стане жити…

Олександр Чалий © 2024 р

Пекло

Це місце в світі душа страждає,
Бо в грішників суворе виховання,
Там кожен в казані перебуває,
І всі несуть нестерпне покарання.

Все правильно і все там справедливо,
Спокутують гріхи свої злочинці,
Тирани там караються жахливо,
А на вогні всі злодії і вбивці.

Та в пеклі там свого вогню не має,
бо все іде за схемою простою,
де кожен за свій гріх відповідає,
і свій вогонь приносить із собою…

Олександр Чалий © 2024 р

Щира віра

Яким спекотним виявилось літо,
страшна посуха виснажила поле.
А соняшники сонцем перегріті,
їх навіть не відвідували бджоли.

Тоді до церкви всі прийшли селяни,
священник їм сказав слова глибинні,
що ви, як православні християни,
молитися із вірою повинні.

Увесь наступний тиждень всі молились,
збиралися по три рази на день,
уважно вони в Біблію дивились,
і співали праведних пісень.

В неділю біля церкви всі зібрались,
і знову до священника прийшли,
– Ми на молитву Отче сподівались,
але нічого ще не досягли.

Щодня ми всі збиралися й молились,
дощу як не було, так і немає.
Той відповів: – Хоча ви і хрестились,
сама молитва не допомагає.

На жаль весь час ви молитесь без віри.
Без віри і сьогодні ви прийшли.
І я скажу, ви просто лицеміри…
Ви навіть парасольки не взяли.

Олександр Чалий © 2024 р

Ненависть та гнів

Ненависть це антонім до любові,

любов же є бажанням благодаті.
Для злагоди є людяність в основі,
а зло завжди формується в диктаті.

Ненависть дуже легко зрозуміти,
це нашої душі до зла взаємність,
допоки зло це буде поряд жити,
то буде жити й дика ця системність.

Ненависть може збурити жорстокість,
і вади протилежні до чесноти,
Огидність, віроломність і підступність,
усе суспільство зможуть розколоти.

Одна зневага душу вже дратує,
і хто від горя нашого радіє,
ненависті політику формує,
і від людської крові скаженіє.

А гнів бажанням помсти буде жити,
за дійсну чи надуману зневагу,
Аби цю ситуацію змінити,
ми маєм здобути перевагу.

Ненависть не вирішує проблеми,
оскільки лише гнів вона пробуде.
Жорстокість розповсюджують нікчеми,
А гніву без ненависті не буде.

Олександр Чалий © 2024 р