Вірші для душі... Сила слова.

26 грудня 2024

Чимало водоспадів і потоків,
беруть початок із високих гір.
Стікають води так мільйони років,
для моря це найбільший водозбір.

І гори почали вже вихвалятись,
що морю власні води віддали,
пізніше стали з моря насміхатись,
бо гори ціле море налили.

Нарешті дикі гори закричали:
– Гей ти, пустопорожнє барахло,
ми довгий час ці води наливали,
без нас тебе б давно вже не було.

Якби б вода не йшла тобі річками,
які з гори самі у низ течуть,
що буде із твоїми берегами,
залишиться багно і каламуть.

Нічого не сказало синє море,
оскільки воно має працювати.
Аби водою наповнялись гори,
вологу треба в небо посилати.

А час мерехтить і горить,
бо ми є життєвим фрагментом.
Він піниться і тріпотить,
а ми скористались моментом.

Ми місце своє зайняли,
поклалися на підсвідомість.
Батьки нас сюди привели,
і ми летимо в невідомість.

Ми в просторі цім живемо,
і дні наші тихо стікають.
Ми тут і їмо і спимо,
і всі це життям називають.

Ми полум’я передали,
і дерево вже посадили,
зробили ми все що змогли,
і слід після себе лишили.

А час мерехтить і горить,
хвилини нам тихо шепочуть.
Ще музика наша звучить,
та сумніви нерви лоскочуть.

Олександр Чалий © 2024 р

Смертельні ворожі ракети,
з військових летять кораблів,
стріляють важкі міномети,
і бомби летять з літаків.

І знову в окоп прилетіло,
калюжами кров на землі,
Ворони клюють мертве тіло,
немає кінця цій війні.

Мерзенна війна ще триває,
хтось ворога взяв на приціл,
а сморід убитих зростає,
і кількість розкладених тіл.

Воюють і гинуть солдати,
Співають військові пісні,
І знову стріляють гармати,
на цій нескінченній війні.

Олександр Чалий  ©  2024

Зібрався якось дід до магазину,
приблудному коту пшона купити,
бо діду стало шкода цю тварину,
не міг кота голодним залишити.

Почувши про пшоно, онук питає;
– Ой, діду, якось дивно ти жартуєш,
скажи мені, а що це означає?
Невже кота пшоном ти нагодуєш?

А дід сміється: – Все я розумію,
я знаю, що пшона кіт не сприймає.
Пшоно я біля ґанку все розсію,
Злетяться горобці, нехай спіймає.

Як землероб пакет насіння має,
Він цей пакет в комору покладе,
І на весні у землю висіває,
Інакше це насіння пропаде.

А вже коли на полі позбирає,
ретельно обмолотить колоски,
він потім це насіння очищає,
дбайливо засипаючи в мішки.

Підходиш до землі із піклуванням,
сторицею віддасть тобі земля.
Те саме відбувається з коханням,
його віддати маєш ти щодня.

Бо формула людського існування,
емоції, бажання і свідомість,
і скільки віддаси свого кохання,
стільки і отримаєш натомість.

Якщо ти не спроможний віддавати,
немов той фермер із кульком зерна,
який не хоче землю засівати,
коли уже в розгарі посівна.