Вірші для душі... Сила слова.

07 січня 2025

Кохання - наче з’єднуються руки,
якщо у вас відносини стабільні,
і руки відчувають серця стуки,
коли такі обійми добровільні.

Одна рука тримає іншу руку,
а та уже чекає на взаємність,
і ми не промовляючи ні звуку,
пірнаємо у ніжну потаємність.

Спітнілі руки – символ хвилювання,
легке рукостискання – натяк згоди,
піднесення веде до поєднання,
а ніжний дотик це для насолоди.

З’єднання рук як паростки кохання,
що вільно поєдналися у парі,
семантика людського існування,
у ніжному любовному нектарі.

Олександр Чалий © 2025 р

У мене є багато подарунків,
що ти мені колись подарувала,
Мереживо сформованих стосунків,
які нам доля довго малювала.

Я ревно зберігаю подарунки,
які ніхто не зможе відібрати,
це зустрічі і ніжні поцілунки,
які я можу в пам’яті тримати.

Це пристрасті безцінні подарунки,
що житимуть в душі моїй довічно,
це посмішка веселої чаклунки,
і очі, які світяться магічно.

Дарунки зберігаю я надійно,
твого волосся ніжні аромати,
твій голос, що лунає мелодійно,
ніхто не зможе в мене відібрати.

Це проста українська людина,
що вогонь запалив політичний,
у момент визначний історичний,
увійшов як бурхлива лавина.

Рідна мова і рідна Держава,
ідеали його принципові,
пролунали тоді на балконі,
як гучна політична заява.

Подолавши важкі перешкоди.
у двобій він ступив з більшовизмом,
та боровся з німецьким фашизмом,
І народ скерував до свободи.

Нас бандерівцями називають,
вороги його й досі бояться,
українці їм не покоряться,
його погляди нас надихають.

Колись на Новий рік хотілось дива,
а зараз хочеться закінчення війни,
щоб бійня припинилася жахлива,
уже цієї переможної весни.

Не хочу дива, хочу перемоги,
скоріше б мир настав на батьківській землі,
щоб не лунали дикі ці тривоги,
і щоб не гинули солдати молоді.

На Новий рік я хочу загадати,
щоб наші рідні всі лишилися живі.
Щоб мати дочекалася солдата,
із перемогою у лютій цій війні.

А любов живе у свідомості,
як гірський струмок розливається,
і пливе вона в невагомості,
доля весело з нею грається.

І несе любов нас до пристрасті,
дзюркотить струмок розганяється,
вир затягує в річку ніжності,
зупинятися не збирається.

А любов пливе до взаємності,
море близькості починається,
течія несе в невід’ємності,
на відносини опирається.

А веде любов до стабільності,
де емоції відкриваються,
океан такий весь у ніжності,
тут закохані оселяються.

Олександр Чалий © 2025 р