Вірші для душі... Сила слова.

13 січня 2025

Якось після ситного обіду,
лев пішов під пальму відпочити,
а за ним шакал прийшов по сліду,
і почав несміло говорити.

– Так уже в савані повелося,
поряд ми полюємо з тобою,
тож давай відкрито поб’ємося,
виясним стосунки між собою.

Лев на нього мовчки подивився,
і не став йому відповідати,
а шакал сильніше розходився,
лева він почав шантажувати.

– Я на перемогу сподівався,
а якщо ти битися не будеш,
всім я розкажу, що ти злякався,
славу боягуза роздобудеш.

Лев сказав: - Мене це не турбує,
хай хоч боягузом називають,
мій авторитет це не зруйнує,
навіть якщо всі про це згадають

.
Головне, що маю я сказати,
може обернутися скандалом,
і мене всі стануть зневажати,
бо я бився із якимсь шакалом.

Не може річка пити власні води,
дерева не їдять свої плоди,
для інших жити – це закон природи,
щоб на Землі не сталося біди.

Ми маємо для себе розуміти,
життєві постулати головні,
що зовсім не для себе пахнуть квіти,
і сонце також світить не собі.

Ми маємо завжди допомагати,
і не важливо: важко це чи ні.
Людині необхідно віддавати,
заради гуманізму на Землі.

Це добре, якщо в тебе щастя буде,
але воно приходить лиш тоді,
коли навколо тебе інші люди,
щасливі будуть завдяки тобі.

Кохання - наче з’єднуються руки,
якщо у вас відносини стабільні,
і руки відчувають серця стуки,
коли такі обійми добровільні.

Одна рука тримає іншу руку,
а та уже чекає на взаємність,
і ми не промовляючи ні звуку,
пірнаємо у ніжну потаємність.

Спітнілі руки – символ хвилювання,
легке рукостискання – натяк згоди,
піднесення веде до поєднання,
а ніжний дотик це для насолоди.

З’єднання рук як паростки кохання,
що вільно поєдналися у парі,
семантика людського існування,
у ніжному любовному нектарі.

Олександр Чалий © 2025 р

У мене є багато подарунків,
що ти мені колись подарувала,
Мереживо сформованих стосунків,
які нам доля довго малювала.

Я ревно зберігаю подарунки,
які ніхто не зможе відібрати,
це зустрічі і ніжні поцілунки,
які я можу в пам’яті тримати.

Це пристрасті безцінні подарунки,
що житимуть в душі моїй довічно,
це посмішка веселої чаклунки,
і очі, які світяться магічно.

Дарунки зберігаю я надійно,
твого волосся ніжні аромати,
твій голос, що лунає мелодійно,
ніхто не зможе в мене відібрати.

Це проста українська людина,
що вогонь запалив політичний,
у момент визначний історичний,
увійшов як бурхлива лавина.

Рідна мова і рідна Держава,
ідеали його принципові,
пролунали тоді на балконі,
як гучна політична заява.

Подолавши важкі перешкоди.
у двобій він ступив з більшовизмом,
та боровся з німецьким фашизмом,
І народ скерував до свободи.

Нас бандерівцями називають,
вороги його й досі бояться,
українці їм не покоряться,
його погляди нас надихають.