Вірші для душі... Сила слова.

04 квітня 2025

Сварилася мама

Мама сварить доньку у суботу:
– Де і з ким так довго ти була,
Бережи із молодості цноту,
Ти чому опівночі прийшла.

Я собі цього не дозволяла,
Не роби великих помилок,
Я в твоєму віці не гуляла,
В мене не було таких думок.

Доня каже: – Це мені відомо,
Не кричи, бо чує все село,
Знаю мама, ти сиділа вдома,
Бо мені п’ять місяців було.

02 квітня 2025

Маєте відчути

Ніхто не зможе на запитання,
нам про кохання,
відповісти.
Про сентименти ці незвичайні,
і аномальні,
розповісти.

Самому треба його пізнати,
і зберігати,
це почуття.
Де вам комфортно у цих стосунках,
і поцілунках,
до забуття…

Кохання можна лише відчути,
і зазирнути,
в нове життя.
Щоб зрозуміти багатомірне,
і неймовірне,
це почуття…

24 березня 2025

Ділюся з вами...

Віршами з вами я поділюся,
І повернуся,
В свої думки,
Аби й надалі вести розмову,
Пишу я знову,
Нові рядки.

Аби напругу всю подолати,
Протистояти,
Своїм страхам,
Пишу я вірші, і вечорами,
Ділюсь думками,
І відчуттям.

Моїх емоцій легка огранка,
Як та приманка,
Для читачів,
Я бачу більше коли ділюся,
Якщо звернуся,
До почуттів.

Тут кожне слово якась картинка,
Якась частинка,
Моїх думок,
Аби із вами тримати далі,
В оригіналі,
Тісний зв'язок.

12 березня 2025

Ми стали інші, кожному своє,
ми стали на одне життя сильніше,
бо хто не йде вперед той відстає,
ніколи вже не буде як раніше…

Ми стали інші, більше мовчимо,
у кожного тепер свої причуди,
радіємо, а значить живемо,
бо поруч з нами справжні щирі люди.

Ми стали інші, старші за слова,
на друзів перестали сподіватись,
з’явилася проблема вікова,
дедалі більше стали дратуватись.

Ми стали інші, мрії вже не ті,
але життя бурхливе ще триває,
ми, звісно, ще душею молоді,
і день новий уже на нас чекає.

Олександр Чалий © 2025 р

05 березня 2025

Подих ночі

Розсипані зірки мов діаманти,
І віковічний місяць на престолі.
А сиві хмари, віддані мігранти,
приховують світило мимоволі.

Дивує ніч своїми кольорами,
Пливуть у небі хмари поверхові,
Їх контури, підсвічені зірками,
Під місяцем мов хвилі пурпурові.

Окреслені контрастами дерева,
Шепоче вітер, граючись у листі,
Таємна і магічна атмосфера,
Панує у замореному місті.

Містичні тіні під серпанком неба,
Час ніби ненароком зупинився,
Зростає у гармонії потреба,
аби наш світ до ранку відновився.