Незакінчений том

Постійно записую власні думки,
моменти душевного стану.
Так стрімко чомусь пролітають роки,
сюжетом сумного роману.

Навколо так швидко змінилось життя,
а я все втішаюсь думками,
І маю постійно таке відчуття,
що вік пролітає томами.

Здається ще вчора я був юнаком,
почав перший том розгортати,
І вже розумію, пишу сьомий том,
і мрію його дописати.

Олександр Чалий © 2025 р

Колись і зараз

Війна була далекою колись,
загиблих ми тоді ще не ховали.
І сльози вдов тоді ще не лились,
ми горя ще тоді не відчували.

Не бачили заплаканих очей,
і цих жінок, одягнених у чорне.
А смерть красивих, юних ще людей,
здавалася як дещо ілюзорне.

Але тепер змінилося усе,
душа людей зворушена бідою,
бо окрім нас, ніхто нас не спасе,
а молодь наша жертвує собою.

Тепер у них один орієнтир,
бо ця війна нас ріже по живому.
А старші люди моляться за мир,
та ждуть їх з перемогою додому.

Олександр Чалий © 2025

Може бути запізно…

Все на потім ми звикли лишати,
Своїх рідних привчили терпіти,
Та не можемо вже пригадати,
Як давно дарували їм квіти.

Головному нам треба навчитись:
Плине час, і свого вимагає.
Ми не маємо права спізнитись,
Просто потім запізно буває.

І вже квіти несуть до людини,
Коли пам'ять у серці пульсує,
А людина в свої роковини,
Запах квітів уже не відчує…

Олександр Чалий © 2025 р

Іноді

Я іноді просто мовчу
Бо хочу у тиші побути,
Безглузді думки відпущу,
Аби знову спокій відчути.

Аби в тиші час провести,
І всі негаразди забути,
Я можу не відповісти,
А іноді можу й не чути.

Побути у власних думках,
Пірнути в душевну свободу,
Забути про силу і страх,
У тиші знайти насолоду.

Я хочу побути один,
Війти до безпечної зони,
Не довго, на кілька годин,
В свої особисті кордони.

Олександр Чалий © 2025 р

Жіноча душа

Ти можеш палко її любити,
боготворити її ім’я.
Ти можеш поряд із нею жити,
і говорити: - Вона моя…

Ти можеш тіло її тримати,
ти можеш знати її смаки,
але не зможеш контролювати,
і направляти її думки.

Ти можеш навіть із нею спати,
і віддавати все до гроша,
але ти точно не можеш знати,
про кого мріє її душа.

Душа жіноча, така тендітна,
та непідзвітна ні перед ким.
Вона доладна, різноманітна,
ти не підкупиш її нічим.

Жіночу душу не можна взяти,
Завоювати в один запал,
Ти маєш силу їй всю віддавати,
І дарувати потенціал.

А жінка душу свою довірить,
Якщо повірить твоїм словам,
І звісно ще раз перепровірить,
І звірить з власним передчуттям.

Олександр Чалий © 2025 р

ВЕДМІДЬ І ВОВК. Казка.

В Тайзі великій, дикий жив Ведмідь.

Тайгою особисто керував.

Привласнив все собі заздалегідь,

А звірів за рабів своїх тримав.

– Тайга моя! – ревів усім ведмідь,

Він сам був прокурором і судом,

Багато захопив чужих угідь,

Струмки, поляни, навіть дуб з дуплом.

Нікого він і чути не хотів,

Хто проти виступав – того карав,

А декого і знищити звелів,

Так двадцять років він і панував.

В сусіднім Лісі Вовк сіренький жив,

Який завжди усім допомагав,

Тих розсудив, там сварку зупинив,

А іноді й Ведмедя захищав.

Хоч він завжди вважався хижаком,

Та добрим був, ділився всім, що мав.

Ведмедя ж не вважав путівником,

і за свободу в Лісі виступав.

Він був для Лісу – наче дах для стін.

Не мав він трону, шаблі чи щита,

Але хотів для Лісу кращих змін,

А воля звірів – це його мета.

Уважно слухав, мало говорив,

дивився за порядком лісовим,

не тільки обіцяв, а ще й робив.

І чуйним був, але не був слабким.

Ведмедю ж Ліс покою не давав,

Бо він чомусь вважав його своїм.

І він уже нераз Вовку казав,

– Давай мы Лес с Тайгой объеденим.

А Вовк сказав: – Я маю інший план,

я з Альпами планую договір,

чекаю я у гості парижан,

і їхати не хочу у Сибір.

Ведмідь ревів: – Ти планы перестрой!

Зачем же Альпы, ты же не француз.

Давай твой Лес объеденим с Тайгой,

І создадим тайоженный союз.

І мовив Вовк: – Пробач, я не слуга,

Не хочу я коритися тобі.

Керуй собі, у тебе є Тайга,

Невже тобі там тісно у Тайзі?

Ведмідь пішов, образу причаїв,

Але про Ліс звичайно не забув,

під носа щось собі пробурмотів,

і до Тайги своєї повернув.

Ведмідь тоді підступний план створив.

Коли ж у Лісі захворів вожак –

Південний Клин він швидко захопив,

Пізніше Луки, потім і Байрак.

У лісі почалася метушня,

Пройшло все швидко наче уві сні,

І Вовк аж загарчав на ВедмедЯ

– Як Клин мій опинився у Тайзі?!!!

Ведмідь реве: – Ведь я здесь непричем!!!

Клинчане референдум провели!

Там говорят таежным язиком,

Они ведь добровольно отошли.

Поскаржився альпійцям сірий Вовк,

А ті занепокоєння дали,

Вовк не одразу, але все ж замовк,

Але почав ладнатись до війни.

Коли Ведмідь приїхав в теплий Клин,

Новотайгою землі ці назвав,

Кругом поназначав своїх старшин,

А всім місцевим щастя обіцяв.

Хто зрадив Ліс, того преміював,

Єнотів замінив на віслюків,

Когось нагородити обіцяв,

І запустив у Клин своїх Грачів.

Все на тайожну мову переклав.

Закрив місцеві органи «МіжЛіс»,

В Клину стежки широкі протоптав,

І рейтинг ВедмедЯ одразу зріс.

Та Луки і Байрак не піддались,

І звірі всі пішли на мудрий бій,

Бо там ще патріоти збереглись,

Кричали: слава Лісу! Ліс живий.

Аби прогнати з лісу ворогів,

Придумав Вовк собі цікавий план,

І як йому, без втрат і без боїв,

Ведмедя заманити у капкан.

Єнот заздалегідь мотузки сплів,

Бобер велику греблю збудував,

Ведмідь у пастку лапою ступив,

І вмить переговори розпочав.

– Ти визнай що твій Клин завжди був мій,

і це для мене буде добрий знак.

У відповідь одразу і мерщій,

Я Луки поверну, а ще й Байрак.

А Вовк гарчить: – Південний Клин це Ліс!

Ти маєш повернути все мені,

І я вже не піду на компроміс,

Віддай мені всі землі лісові.

Нахмурився ведмідь: – Тоді війна!!!

В твоєму Лісі мій народ живе,

Твій Ліс, моя проблема вікова.

Я вирішу питання лісове.

Ліс має впасти, це моя земля,

Я цар! Я грім! Я ліс цей розірву!

А ти не вовк, для мене ти щеня,

Я тут здобуду славу вікову!

Я можу Ліс забрати за два дня,

Я лапу підніму і Ліс впаде,

Пізнаєте ви силу ВедмедЯ,

Ховайтеся усі! Ведмідь іде!

І він своїх розбійників зібрав,

Куниць, лисиць, тхорів, і борсуків,

Усіх, над ким він силу відчував,

І навіть кілька зрадників вовків.

Прийшов у Ліс мов буря і вогонь,

приніс багато горя і біди,

і Ліс здригнувся від його погонь,

а звірі розбігались хто куди…

Палив дерева, гнізда руйнував,

Трава горіла, падали дуби,

Але в бою лісний народ стояв,

І гинув у цій бійні щодоби.

І Вовк сказав одноліскам своїм:

– Ми не раби! Ми сила! Ми сім’я,

Нам треба захистити власний дім,

Крім того покарати шахрая…

Зірвався вітер, Ліс кругом ревів,

Дерева гнулись, десь піднявся дим,

Але ведмідь все більше наступав,

і ліс тремтів під подихом чужим,

Ведмідь ревів, відчувши крові смак,

Граків послав у бій до кількасот.

І першим впав Орел, крилатий птах.

Це привід лісу, кращий ас-пілот.

Та Ліс не впав, Ліс бився що є сил,

Бо стали поруч, лань, єнот, їжак,

до бою стала вся сім’я шиншил,

стояли кози, лось і вовк хижак.

Ніхто не мав ні зброї ні щита,

Але коли всі разом це броня,

тому що в них одна була мета,

відбитись від страшного ВедмедЯ.

Олені стали поруч як стіна,

їжак мов танк пішов на ворогів,

а в небо піднялися два Крука,

а потім і Лелека підлетів.

Ведмеже військо бігло хто куди,

І слабшало щоразу день за днем,

Зазнали всі великої нужди,

Бо били їх вітрами і дощем.

Коли ведмідь залишився один,

Слабкий заручник божевільних мрій

Один як перст, без війська і старшин,

Він вирішив іти в останній бій.

Ведмідь ударив. Вовк удар спинив.

Але не впав, його підтримав Лось.

Та поле бою Вовк не залишив,

І загарчав: – Нічого, прорвемось!

Ведмідь ударив Вовка прямо в бік,

І цілився прямісінько в живіт.

Та раптом всі почули дикий крик.

За ніс ведмедя цапнув хитрий Кріт.

Ведмідь упав, повільно мов гора,

І він відчув у тиші самоту,

Лежав мерзенний, схожий на щура,

бо шлях війни веде не в висоту.

Не той сильніший, хто реве мов грім,

Не той герой, хто всюди сіє жах,

А хто боронить землю і свій дім.

Бо не у кігтях сила а в серцях.

Не можна захопити землі злом.

Коли у бій пішов за брата брат,

Коли добро стоїть за всіх гуртом.

Коли добро сильніше за булат.

Олександр Чалий © 2025 р

Гроші і товар

У світі де все продається,
І там, де на все є ціна,
Життя не таке як здається,
Бо в кожного власна вина.

Хто честь обміняв на посаду,
Себе за валюту продав,
У того життя йде до спаду,
Той вирок собі підписав.

Де можна за все заплатити,
Там люди товаром стають.
Якщо вже змогли вас купити,
Чекайте, що вас продадуть.

Олександр Чалий © 2015 р

Значна деталь

Для себе диво я відкриваю,
і потрапляю,
в нове життя.
Коли долоні твої тримаю,
і відчуваю,
серцебиття.

В моєму серці твій сміх танцює,
гіпнотизує
до почуттів.
Я замовкаю, це означає,
не вистачає,
потрібних слів.

Твої обійми такі відчутні,
і незабутні,
значна деталь.
Найбільше щастя – твоя присутність,
твоя відсутність –
важка печаль.

Олександр Чалий © 2025 р

Властивості тютюну

Тютюн завжди когось та і спокусить,
Бо до курця не зайде лиходій,
І жодна із собак його не вкусить,
І все життя він буде молодий.

А до курця крадій не завітає,
Бо той спускає все, що заробив,
Звичайно, що курець грошей не має,
Бо гроші на тютюн усі спустив.

За кілька років той курець ослабне,
Коліна там боліти вже почнуть,
Він з палкою ходитиме незграбно,
Тоді й собаки вже не нападуть.

І кожен з нас звичайно розуміє,
Курець не зможе бути і старим,
Ніколи той курець не посивіє,
Оскільки він помре ще молодим.

Олександр Чалий © 2025 р

Страх

Відколи на землі існують люди,
існує поряд з ними Дикий Страх.
Мов привід, між людьми іде повсюди,
блукає він у селах і містах.

До кожного він може завітати,
холодними руками потрясти,
і ось людина вже не може спати,
а Страх іде, іще когось знайти.

Та раптом Страх зустрів одну людину:
обдертий і обшарпаний мужик,
тримає у руках пусту торбину,
і дивиться спокійно на смітник.

Страх захотів людину налякати:
– Вступись мені!!! – суворо наказав.
та вирішив за ним спостерігати,
а чоловік страху не відчував.

І Страх почав людину роздивлятись,
а чоловік – бровою не повів.
– Та я давно вже перестав боятись, –
він Страхові байдуже відповів.

Мені тепер нема чого втрачати,
я навіть не борюся за життя,
бо я не можу навіть пригадати,
коли у мене ще було взуття.

– Який же чоловіче ти сміливий,
давно я вже таких не зустрічав.
Хоч я і Страх, але я справедливий,
проси що хочеш, – прямо запитав.

– Я хочу їсти, – мовив безталанний,
а Страх сказав: – Я більше дам тобі.
Чи знаєш ти, наскільки я гуманний?
Я дам грошей, ти житимеш в добрі.

Ось на, візьми! Бо жив ти біднувато,
тут вистачить тобі на все життя.
Я у людей добра забрав багато,
тож не дивися більше на сміття.

Пройшли роки, завів він господарство,
живе собі не знаючи біди,
купив землі, займається скотарством,
та і дружина в нього хоч куди.

У всіх сусідів аж вилазять очі…
Та не забув про нього Дикий Страх,
з’явився якось він посеред ночі,
і виник в мужика страшенний жах.

– Чого тремтиш? – у нього Страх питає. –
Чи зараз ти мене не впізнаєш?
Невже у тебе гідності немає?
Ти як і всі, у остраху живеш…

Тоді мужик схилився максимально,
в покірності вклоняючись йому.
І через мужика, Страх тріумфально,
переступив крокуючи в пітьму.

Олександр Чалий © 2025 р

Життєвий плин

За плином часу спостерігаю,
і замовкаю,
на самоті.
Ідуть години і час минає,
перемагає,
без метушні.

Не знає юність, з роками грає,
розваг шукає,
до забуття.
Гуляють люди, час витрачають,
роки минають,
летить життя.

Безмірні ритми добу малюють,
символізують,
потік хвилин.
Маленькі зморшки роки карбують,
і демонструють,
життєвий плин.

За плином часу спостерігаю,
і відчуваю,
політ років.
Мені по кайфу як я старію,
живу і мрію,
як я хотів.

Олександр Чалий © 2025 р

Поезія і вірш

Поезія – цілюще джерело,
а вірш – як у воді потік краплинок.
Поезія, це як гірське село,
а вірш – як у селі один будинок.

Поезія таємна й чарівна,
великий сад красивих різних квітів.
Вона завжди співоча як весна,
мозаїка казкових первоцвітів.

А кожна квітка це окремий твір,
який нам автор мовою малює,
Коли слова лягають на папір,
у тих рядках чиєсь життя вирує.

 
Поезія і вірш – прості слова,
як рік і день, як люди і людина.
Як відрізняють право і права,
як сад і квіти, ціле і частина.

Олександр Чалий © 2025 р

Проста порада

Щоб стати вам поважним і шановним,
Покращити себе як фахівця,
Вам треба бути дуже послідовним,
І йти вперед до самого кінця.

Робіть лиш те, що маєте робити,
І усмішку тримайте на вустах,
Аби свої таланти всі розкрити,
Від інших заховайте власний страх.

Ніхто не має ваші скарги чути,
Це ваші особисті почуття,
Щоб успіху якогось досягнути,
Вам не потрібні їхні співчуття.

І не зважайте, що вам кажуть люди,
Ви їхні ігноруйте всі думки,
Бо в більшості це будуть пересуди,
Або ще відмовляння чи плітки.

Коли ви не праві, то визнавайте,
Щоб виправити прикрі помилки,
Якщо чогось не знаєте – спитайте,
А ще читайте правильні книжки.

Олександр Чалий © 2025 р

Про суфікси

Як важко чути суфікс -учий, -ючий,
Пануюча еліта – панівна,
Бухгалтер провідний а не ведучий,
Керуюча посада – керівна.

 
Торгуючий, то правильно торговець.
Не миючий, а засіб для миття,
І він не виступаючий – промовець,
Не відчуваючи, а так без відчуття.

Не діючий закон, звичайно чинний,
Ось напівзникле – не зникаюче село,
І тут не розчиняючий – розчинний,
І не вітшаюче, а зношене житло.

А віруючі – правильно віряни,
керуючий це просто керівник,
плануючи – робити все за планом,
а виробляючий – звичайно виробник.

І буде той що плаче – не плакучий,
крокуючий – це просто кроковий.
звичайно той що скаче, не скакучий,
а вказуючий – буде вказівний.

Кордони не існуючі – сучасні,
Вулкан ожилий, а не діючий вулкан,
бо українські всі слова прекрасні,
як море, або навіть океан.

 
Олександр Чалий © 2025 р

Семантика стосунків

Повага – це не страх, не поклоніння,
це бачити особу у людини,
і ваше об’єктивне розуміння,
природи чоловіка чи дружини.

І спорів вам не треба уникати,
конфлікти це нормально для родини,
конфлікти можна легко розв’язати,
насамперед – усунувши причини.

Аби була душевна атмосфера,
щоб разом сумувати і радіти,
вам треба просто слухати партнера,
аби його потреби розуміти.

Якщо ви цю людину покохали,
вам варто з нею єдність відчувати,
бо ви її для себе обирали,
недоліки не треба там шукати.

Їй краще з вами плани будувати,
аніж завжди покірно вам служити.
Як зможете умови ці прийняти,
тоді й комфортно буде разом жити…

Олександр Чалий © 2025 р

Сварилася мама

Мама сварить доньку у суботу:
– Де і з ким так довго ти була,
Бережи із молодості цноту,
Ти чому опівночі прийшла.

Я собі цього не дозволяла,
Не роби великих помилок,
Я в твоєму віці не гуляла,
В мене не було таких думок.

Доня каже: – Це мені відомо,
Не кричи, бо чує все село,
Знаю мама, ти сиділа вдома,
Бо мені п’ять місяців було.

Олександр Чалий © 2025 р

Маєте відчути

Ніхто не зможе на запитання,
нам про кохання,
відповісти.
Про сентименти ці незвичайні,
і аномальні,
розповісти.

Самому треба його пізнати,
і зберігати,
це почуття.
Де вам комфортно у цих стосунках,
і поцілунках,
до забуття…

Кохання можна лише відчути,
і зазирнути,
в нове життя.
Щоб зрозуміти багатомірне,
і неймовірне,
це почуття…

Олександр Чалий © 2025 р

Ділюся з вами...

Віршами з вами я поділюся,
І повернуся,
В свої думки,
Аби й надалі вести розмову,
Пишу я знову,
Нові рядки.

Аби напругу всю подолати,
Протистояти,
Своїм страхам,
Пишу я вірші, і вечорами,
Ділюсь думками,
І відчуттям.

Моїх емоцій легка огранка,
Як та приманка,
Для читачів,
Я бачу більше коли ділюся,
Якщо звернуся,
До почуттів.

Тут кожне слово якась картинка,
Якась частинка,
Моїх думок,
Аби із вами тримати далі,
В оригіналі,
Тісний зв'язок.

Олександр Чалий © 2025 р

Ми стали інші...

Ми стали інші, кожному своє,
ми стали на одне життя сильніше,
бо хто не йде вперед той відстає,
ніколи вже не буде як раніше…

Ми стали інші, більше мовчимо,
у кожного тепер свої причуди,
радіємо, а значить живемо,
бо поруч з нами справжні щирі люди.

Ми стали інші, старші за слова,
на друзів перестали сподіватись,
з’явилася проблема вікова,
дедалі більше стали дратуватись.

Ми стали інші, мрії вже не ті,
але життя бурхливе ще триває,
ми, звісно, ще душею молоді,
і день новий уже на нас чекає.

Олександр Чалий © 2025 р

Подих ночі

Розсипані зірки мов діаманти,
І віковічний місяць на престолі.
А сиві хмари, віддані мігранти,
приховують світило мимоволі.

 
Дивує ніч своїми кольорами,
Пливуть у небі хмари поверхові,
Їх контури, підсвічені зірками,
Під місяцем мов хвилі пурпурові.

Окреслені контрастами дерева,
Шепоче вітер, граючись у листі,
Таємна і магічна атмосфера,
Панує у замореному місті.

Містичні тіні під серпанком неба,
Час ніби ненароком зупинився,
Зростає у гармонії потреба,
аби наш світ до ранку відновився.

Олександр Чалий © 2025 р

Порада чоловікам

Ви прагнули пару знайти?
Закінчився пошук екстазом?
Стикнулися різні світи,
і хочуть ужитися разом.

Якщо почалися сварки,
ви маєте суть зрозуміти,
стосунки аби зберегти,
вам треба проблему закрити.

 
Коли вже дружина бурчить,
ви вихід завжди пошукайте,
коли ви праві – промовчіть.
коли ж неправі – визнавайте.

Олександр Чалий © 2025 р

Дивакуваті росіяни

Які привітні росіяни,
кагорта дивних індивідів,
бо як нормальні громадяни,
хоч приклади його до рани,
у двір заходять до сусідів.

Які хороші росіяни,
своїм вєлічієм зігріті,
говорять, що вони слов’яни,
і православні християни,
і що за мир у всьому світі.

Дивакуваті росіяни,
на всіх сусідів розізлились,
у всіх випрошують пошани,
і недолюблюють майдани,
в чужому домі розселились.

Ви не брати нам, росіяни,
ви як нав’язлива стихія,
в дворі поставили капкани,
нам нанесли серйозні рани,
і кричите, що тут росія.

Світ помилився, росіяни,
бо вас сприймав за гуманістів,
а з’ясувалось ви тирани,
вдягти нам хочете кайдани.
Та ви ще гірше колоністів.

Олександр Чалий © 2025 р

Колись...

Колись твоєї мами вже не буде,
і голосу її ти не почуєш,
і ти без неї наче не існуєш,
від цього не втечеш уже нікуди…

Колись її будинок спорожніє,
бо час летить, нікого не чекає,
і мама більше там не проживає,
і там тобі ніхто вже не зрадіє…

Колись у тебе очі засльозяться,
бо мама тобі більше не подзвонить,
ні слова вона більше не промовить,
про неї тільки спогади лишаться…

Колись в душі відчуєш порожнечу,
яку ніхто не зможе відновити,
ніхто не зможе маму замінити,
як в серці зупинити кровотечу…

Колись пізніше ти все зрозумієш,
що міг побути більше часу з нею.
її насолодитися душею,
але нічого ти уже не вдієш…

Олександр Чалий © 2025 р

Випадкові люди

Як хтось приходить до мого життя,
Чи може на роки, чи на хвилину,
Завжди у мене дивне відчуття,
Що Бог прислав для мене цю людину.

Можливо я не вивчив свій урок,
І він прислав, аби мене навчити.
Щоб я не припускався помилок,
І треба мені ще раз пояснити.

Це може бути і для добрих справ,
Чи може для кар’єрного зростання,
Щоб я якусь важливу роль зіграв,
А може і для ніжного кохання.

А може ця людина як зоря,
Аби мені дорогу підказати,
Чи він прислав мені поводиря,
Аби мене від горя врятувати.

А може він для вас послав мене,
Щоб ви могли ці строфи прочитати,
Аби не пропустили головне,
Чи вам якісь сигнали передати.

Олександр Чалий © 2025 р

Суспільство і справедливість

Аби переважала справедливість,
Ми змушені на право опиратись,
До кривди проявляти нетерпимість,
Бо злочини не мають окупатись.

Щоб вільно нам рости і процвітати,
Для того, щоб жила моя держава,
Ми маємо не просто працювати,
А битися за верховенство права.

І нам усім потрібна ця система,
Щоб право для людей гарантувати,
Щоб зникла у людей важка проблема,
Корупцію нам треба подолати.

Але тут не достатньо покарання,
Суспільство наше все повинно знати,
Всьому основа це запобігання,
Причини треба всі поприбрати.

Олександр Чалий © 2025 р

Буває

Буває, наче доля мене чує,
А іноді здається, що глуха,
Буває, мене доля стимулює,
А іноді доводить до гріха.

Буває, вона деколи говорить,
А потім розумію, що кричить.
Я думав, що вона мене бадьорить,
Прислухався, але вона мовчить.

Буває, моя доля розквітає,
Під променями теплої весни,
Буває наче снігом замітає,
Чи падає, як листя восени…

Якою б не здавалася вам доля,
Завжди ідіть до власної мети,
Вона не завдаватиме вам болю,
Її задача вас уберегти.

Олександр Чалий © 2025 р

Буває...

Буває, наче доля мене чує,
А іноді здається, що глуха,
Буває, мене доля стимулює,
А іноді доводить до гріха.

Буває, вона деколи говорить,
А потім розумію, що кричить.
Я думав, що вона мене бадьорить,
Прислухався, але вона мовчить.

Буває, моя доля розквітає,
Під променями теплої весни,
Буває наче снігом замітає,
Чи падає, як листя восени…

Якою б не здавалася вам доля,
Завжди ідіть до власної мети,
Вона не завдаватиме вам болю,
Її задача вас уберегти.

Олександр Чалий © 2025 р

Таке моє життя

Моє життя як звивистий потік,
наповнений крутими віражами.
Я безліч різних ліній пересік,
багато з ким лишились ворогами.

Моє життя не тільки позитив,
я дуже часто бачив негативи,
і безліч негараздів пережив,
шукаючи якісь альтернативи.

Моє життя як витрачений час,
назад його не можна повернути,
його не можна взяти про запас,
в майбутнє теж не можна зазирнути.

Моє життя як ревний контролер,
привносить якісь дивні корективи,
тому живу сьогодні і тепер,
і сам собі малюю перспективи.

 
Моє життя наповнене шляхів,
а я їх намагався перетнути,
але не буде так, як я хотів,
а буде саме так, як має бути…

Олександр Чалий © 2025 р

Маємо бути готові

Не має такої ціни,
Яку заплатили солдати.
Та після цієї війни,
Ми мусимо все прибирати.

Нам треба усе розгребти,
Усі розібрати завали,
Прибрати усі блокпости,
Де люди колись проживали.

Хтось має засклити вікно,
А хтось будувати заводи.
Ладнати розбите житло,
Долаючи всі перешкоди.

Загиблих усіх віднайти,
Зібрати розкидану зброю,
Це може зайняти роки,
Ми маємо бути готові.

Олександр Чалий © 2025 р

Біль

Оселився в душі моїй біль,
від ворожих ракет і бомб,
як на рану насипали сіль,
наче в серці зав’язнув тромб.

Розмістився в душі моїй біль,
сильний біль у моїх очах,
у свідомості біль звідусіль,
наяву і в кошмарних снах.

Відчуваю задушливий біль,
дикий біль у моїх думках,
а цим болем відкинута тінь,
резонує в моїх віршах.

Олександр Чалий © 2025 р

Недільний настрій

Я знаю, що можу, але не роблю.
Я знаю, що треба. Не хочу.
Робити не хочу, та все поясню,
і голову всім заморочу.

Я знаю, що доля у власних руках,
Я знаю, що варто. Не буду.
Робити не буду, скажу на словах.
Скажу і одразу забуду.

Я знаю, потрібно, але не роблю.
Я знаю, але не бажаю.
робити не стану, я краще посплю,
сьогодні я відпочиваю.

Олександр Чалий © 2025 р

Людина, що вас цінувала

Ви скривдили добру людину?
Вам сцену вона не влаштує,
не зараз, не в іншу хвилину,
вона вас не покритикує.

Ні в чому вас не звинуватить,
словами не кине гіркими,
образою вам не відплатить,
свій біль вона мовчки нестиме.

Вона не покаже зухвалість,
підкреслить свої сентименти,
вона проявлятиме жалість,
і скрасить незручні моменти.

Та в серці вона вже змінилась,
людина, що вас цінувала,
довіра її розтопилась,
яка вас колись поєднала.

Ви їй не лишили нічого,
як душу свою захистити,
і вирішення не простого,
від вас своє серце звільнити.

Олександр Чалий © 2025 р

Життя триває...

Тече життя одноманітно,
Ми в цім потоці живемо,
Роки минають непомітно,
А ми мудріше стаємо.

До нас приходить розуміння,
Чого раніше не було,
Уже з’явилося терпіння,
Але і марево пройшло…

Роки ідуть, життя змінилось,
Ми наробили помилок,
Щось загубили, щось з’явилось,
Із кимось втратили зв'язок.

Але життя іще триває,
І буде ще одна весна,
І нам часу ще вистачає,
Насолодитися сповна.

Олександр Чалий © 2025 р

З власного досвіду

Якщо ви на краще змінились,
а інші від вас віддалялись,
ви планами не поступились,
духовно росли і навчались.

Якщо ви повірили в себе,
а інші у вас сумнівались,
постійно вбачали проблеми,
а ви все одно не здавались.

Якщо ви усе спланували,
а інші застрягли в шаблонах,
ви хибних шляхів уникали,
але вже на власних умовах.

Досягнете більше свободи,
пізнаєте світ в порівнянні,
здолаєте всі перешкоди,
в роботі, житті і коханні.

Олександр Чалий © 2025 р

Важливі подарунки

Ти подарувала мені крила,
шанс дала піднятися до неба,
і життя на рай перетворила,
щастя мені більшого й не треба.

Ти подарувала мені силу,
я забув усі свої печалі,
сповнений стійкого позитиву,
я перебуватиму й надалі.

Ти подарувала мені мрію,
радості хвилини незабутні,
я тепер повільніше старію,
та іду упевнено в майбутнє.

Олександр Чалий © 2025 р

Зневага і боягузтво

Якось після ситного обіду,
лев пішов під пальму відпочити,
а за ним шакал прийшов по сліду,
і почав несміло говорити.

– Так уже в савані повелося,
поряд ми полюємо з тобою,
тож давай відкрито поб’ємося,
виясним стосунки між собою.

Лев на нього мовчки подивився,
і не став йому відповідати,
а шакал сильніше розходився,
лева він почав шантажувати.

– Я на перемогу сподівався,
а якщо ти битися не будеш,
всім я розкажу, що ти злякався,
славу боягуза роздобудеш.

Лев сказав: - Мене це не турбує,
хай хоч боягузом називають,
мій авторитет це не зруйнує,
навіть якщо всі про це згадають

.
Головне, що маю я сказати,
може обернутися скандалом,
і мене всі стануть зневажати,
бо я бився із якимсь шакалом.

Олександр Чалий © 2025 р

Закон природи

Не може річка пити власні води,
дерева не їдять свої плоди,
для інших жити – це закон природи,
щоб на Землі не сталося біди.

Ми маємо для себе розуміти,
життєві постулати головні,
що зовсім не для себе пахнуть квіти,
і сонце також світить не собі.

Ми маємо завжди допомагати,
і не важливо: важко це чи ні.
Людині необхідно віддавати,
заради гуманізму на Землі.

Це добре, якщо в тебе щастя буде,
але воно приходить лиш тоді,
коли навколо тебе інші люди,
щасливі будуть завдяки тобі.

Олександр Чалий © 2025 р

Символи кохання

Кохання - наче з’єднуються руки,
якщо у вас відносини стабільні,
і руки відчувають серця стуки,
коли такі обійми добровільні.

Одна рука тримає іншу руку,
а та уже чекає на взаємність,
і ми не промовляючи ні звуку,
пірнаємо у ніжну потаємність.

Спітнілі руки – символ хвилювання,
легке рукостискання – натяк згоди,
піднесення веде до поєднання,
а ніжний дотик це для насолоди.

З’єднання рук як паростки кохання,
що вільно поєдналися у парі,
семантика людського існування,
у ніжному любовному нектарі.

Олександр Чалий © 2025 р

Твої подарунки

У мене є багато подарунків,
що ти мені колись подарувала,
Мереживо сформованих стосунків,
які нам доля довго малювала.

Я ревно зберігаю подарунки,
які ніхто не зможе відібрати,
це зустрічі і ніжні поцілунки,
які я можу в пам’яті тримати.

Це пристрасті безцінні подарунки,
що житимуть в душі моїй довічно,
це посмішка веселої чаклунки,
і очі, які світяться магічно.

Дарунки зберігаю я надійно,
твого волосся ніжні аромати,
твій голос, що лунає мелодійно,
ніхто не зможе в мене відібрати.

Олександр Чалий © 2025 р

Степан Андрійович

Це проста українська людина,
що вогонь запалив політичний,
у момент визначний історичний,
увійшов як бурхлива лавина.

Рідна мова і рідна Держава,
ідеали його принципові,
пролунали тоді на балконі,
як гучна політична заява.

Подолавши важкі перешкоди.
у двобій він ступив з більшовизмом,
та боровся з німецьким фашизмом,
І народ скерував до свободи.

Нас бандерівцями називають,
вороги його й досі бояться,
українці їм не покоряться,
його погляди нас надихають.

Олександр Чалий © 2025 р

Не хочу дива...

Колись на Новий рік хотілось дива,
а зараз хочеться закінчення війни,
щоб бійня припинилася жахлива,
уже цієї переможної весни.

Не хочу дива, хочу перемоги,
скоріше б мир настав на батьківській землі,
щоб не лунали дикі ці тривоги,
і щоб не гинули солдати молоді.

На Новий рік я хочу загадати,
щоб наші рідні всі лишилися живі.
Щоб мати дочекалася солдата,
із перемогою у лютій цій війні.

Олександр Чалий © 2025 р

Нас веде любов

А любов живе у свідомості,
як гірський струмок розливається,
і пливе вона в невагомості,
доля весело з нею грається.

І несе любов нас до пристрасті,
дзюркотить струмок розганяється,
вир затягує в річку ніжності,
зупинятися не збирається.

А любов пливе до взаємності,
море близькості починається,
течія несе в невід’ємності,
на відносини опирається.

А веде любов до стабільності,
де емоції відкриваються,
океан такий весь у ніжності,
тут закохані оселяються.

Олександр Чалий © 2025 р