Дитинство

Десь залишилася казка,

татове тепле слово,

мамина ніжна ласка,

там було все чудово.

Десь залишилося диво,

в теплих обіймах мами,

де я гуляв щасливо,

тихими вечорами.

Десь залишилися мрії,

давні мої бажання,

щирі дитячі надії,

де не було страждання.

Часом згадаю минуле,

голос матусин чую,

швидко роки промайнули,

я за дитинством сумую…

Олександр Чалий © 2024 р

 

Козацька душа

Колись помер один старий уже кобзар,
сміливий, вільний і нескорений козак,
Тоді поринула душа його до хмар,
перед воротами небес постав співак.

Пречисті ангели стояли на шляху,
вони зустріли із піснями кобзаря.
А далі сутності нечисті без страху,
до пекла прагнуть повести богатиря.

За те що він людей чимало порубав.
Багато крові він пролив і ріки сліз,
бо він ще в молодості битися почав.
В бою він бився наче той головоріз.

Постали ангели за душу козака:
– Він бився з ворогом у чесному бою.
Безстрашно він ворожі стримував війська.
Така душа повинна бути у раю.

Кобзар сказав тоді: – Завжди я вільно жив.
Бо без свободи – і в раю я пропаду.
Я за життя своє нікому не служив,
і після смерті теж служити не піду.

Його душа завжди свободною була,
вона і зараз десь літає в небесах.
Вона тримається людського джерела,
як кобза грає – оживає у піснях.

Олександр Чалий © 2024 р

Невдача

Як ти собі невдачу уявляєш?
З освітою працюєш двірником?
Чи з мамою в квартирі проживаєш?
За сорок, і живеш одинаком?

Насправді це інакше виглядає:
Коли живуть у шлюбі як чужі…
Буття одноманітно протікає,
Живуть, але стосунки на межі.

Поснідати ти мрієш круасаном,
Із чашечкою кави без турбот,
Гортаючи журнал перед фонтаном…
Але фактично каша і компот.

Коли на найпрестижнішій посаді,
Знаходишся неначе в колії,
Весь день ти в кабінеті, на нараді,
Працюєш і ненавидиш її.

Коли щодня ти мрієш все змінити,
Робити ж так нічого й не почав.
Не хочеш негатив цей зупинити,
Я б саме це невдачею назвав.

Олександр Чалий © 2024 р

Різні цінності

Ми боремося за свою культуру,
Відстоюємо гідність і свободу.
За рідну мову і літературу,
І за ментальність нашого народу.

Вони звичайно можуть нас убити,
І знищувати цілі покоління,
Будинки наші можуть розбомбити,
Від вільних міст залишити каміння.

Та нелюди звичайно розуміють,
Що прагнемо назад ми повернутись,
Вони тепер від люті скаженіють,
Війна ж надовго може затягнутись.

Тому народну спадщину руйнують,
Яка доводить нашу ідентичність,
Собори і музеї бомбардують,
Імперську демонструючи величність.

Вони воліють наш народ зламати,
Здобутки наші знищують зухвало,
Якщо в людей історію забрати,
Тоді нас наче і не існувало…

Олександр Чалий © 2024 р

Образа і людина

Образа це тваринка майже дика,
вона не має жити у Людині.
Як правило, проблема невелика,
але Образа, це сестра Гордині.

На вигляд ця тваринка не шкідлива,
значної шкоди принести не може,
але вона в’юнка і вередлива,
Людину дуже легко переможе.

Якщо ж вона в Людині оселилась,
звичайно розпочне вередувати.
Коли уже Людина підкорилась,
їй хочеться тваринку врятувати.

 
Весь час Людина думає про неї,
про неї тільки й може розмовляти.
Отримавши великі привілеї,
Образа починає під’їдати.

І їсть усе, що знайде в середині,
волокна, нерви, м’язи і судини,
відкушує спочатку по клітині,
а далі й цілі органи Людини.

Людина починає відчувати,
що там болить, там коле, там стріляє,
та вже не може без Образи існувати,
Образа ж їсть і далі підростає.

Людина вже старіє і хворіє,
Образу невтямки їй відпустити,
Вона сама того не розуміє,

Що без образи легше стане жити…

Олександр Чалий © 2024 р