Вірші для душі... Сила слова.

07 грудня 2024

Часто люди роблять добрі справи,
через особисту доброту.
Кожен має внутрішні підстави,
ставлячи підтримку за мету.

Деякі це роблять із користі,
першими десь вигоду знайти.
Мають інтереси особисті,
для тріумфу власної мети.

Нащо треба знати нам причини,
справжню мотивацію цього. 
Добрі справи кожної людини,
користь нам приносять все одно.

Олександр Чалий  ©  2024 р

Розповісти я хочу те, про що мовчу,
але не може говорити мій язик.
кричати хочу, але тихо шепочу,
я просто звик.

Давно я думаю про це і все мовчу,
але ніхто не чує мій безмовний крик,
і я від цього вже нікуди не втечу,
бо я вже звик.

Я вислуховую про це, але мовчу,
неначе в школі шолудивий ученик,
і від обурення уже не трепечу,
я просто звик.

Я пережити маю те, про що мовчу,
та загоряюся неначе той сірник,
завжди нервуюся, але я не кричу,
бо я мужик.

Велика повінь сталася,
І ліс весь затопила,
А мавпа не злякалася,
Кмітливість проявила.

До низу подивилася,
З безпечної місцини,
Бо риба там з’явилася,
Останньої хвилини.

Рибину стрімко понесло,
В бурхливому потоці,
Її водою залило,
В річному водостоці.

І мавпа нахилилася,
З хорошою метою,
На гілці опустилася
Над бурною рікою.

І ледве не втопилася,
Рятуючи рибину,
Від щастя вся світилася,
Сама спасла тварину.

У кожного трапляється,
Таке оторопіння,
Коли він покладається,
На власне розуміння.

Якщо тебе обрали королем,
але тобі корона завелика,
вона для тебе стане тягарем,
тоді ти арлекін а не владика.

Вона тобі на вуха упаде,
і ти уже нічого не почуєш,
коли у вухах сильно загуде,
ти королівство вже не побудуєш.

На очі вона зсунеться тобі,
і ти уже нічого не побачиш,
здається вона десь на голові,
а ти сидиш на троні, тихо плачеш.

а далі вона ляже на уста,
і ти уже не можеш говорити,
бо з’явиться у роті гіркота,
і ти не знаєш як це зупинити,

Коли вона на шию упаде,
нашийником уже для тебе стане,
тебе на ешафот хтось поведе,
але на тебе вже ніхто не гляне.

І вже тоді побачиш ти усе,
усе почуєш, зможеш все сказати,
але ніхто тебе вже не спасе,
ніхто тебе не схоче рятувати.

Жила колись людина,
і правду всім казала,
яка була причина,
вона й сама не знала.

Побачила кривого,
калікою назвала.
Побачила сліпого,
Незрячим обізвала.

Зустріла якось жінку, 
з поклажею важкою,
і їй дала оцінку:
«Живе вона з дочкою.

Вона ж моя сусідка,
я все про неї знаю,
немає чоловіка,
сама все піднімає».

Не робить зла людина, 
а тільки правду каже,
та в тому то й причина,
вона цим зло розв’яже.

Що з правдою робити,
як нічого сказати?
Щоб зло не ворушити, 
то краще промовчати.