Сила кохання

Кохання силу величезну має,

а в чому ж полягає його сила?

Чимало воно людям пробачає,

аби людина тільки попросила.

Кохання може зраду пробачати,

бо не буває зради без потреби,

людина має змогу порівняти,

найкращого шукаючи для себе.

Кохання може злобу пробачати,

коли хтось у становищі скрутному,

бо злобу можна мудрістю забрати,

вона короткочасна в основному.

Брехню кохання легко пробачає,

брехня не може змінювати долю,

вона завжди від відчаю буває,

від небажання завдавати болю.

Кохання і образу пробачає,

хоча образа подруга печалі.

Кохання розуміє і приймає,

і майже все пробачить в ідеалі.

Та в с віті є одне, чому кохання,

ніколи оправдання не шукає,

яке завжди веде до руйнування.

Байдужості воно не пробачає.

Олександр Чалий © 2024 р

Дитинство

Десь залишилася казка,

татове тепле слово,

мамина ніжна ласка,

там було все чудово.

Десь залишилося диво,

в теплих обіймах мами,

де я гуляв щасливо,

тихими вечорами.

Десь залишилися мрії,

давні мої бажання,

щирі дитячі надії,

де не було страждання.

Часом згадаю минуле,

голос матусин чую,

швидко роки промайнули,

я за дитинством сумую…

Олександр Чалий © 2024 р

 

Козацька душа

Колись помер один старий уже кобзар,
сміливий, вільний і нескорений козак,
Тоді поринула душа його до хмар,
перед воротами небес постав співак.

Пречисті ангели стояли на шляху,
вони зустріли із піснями кобзаря.
А далі сутності нечисті без страху,
до пекла прагнуть повести богатиря.

За те що він людей чимало порубав.
Багато крові він пролив і ріки сліз,
бо він ще в молодості битися почав.
В бою він бився наче той головоріз.

Постали ангели за душу козака:
– Він бився з ворогом у чесному бою.
Безстрашно він ворожі стримував війська.
Така душа повинна бути у раю.

Кобзар сказав тоді: – Завжди я вільно жив.
Бо без свободи – і в раю я пропаду.
Я за життя своє нікому не служив,
і після смерті теж служити не піду.

Його душа завжди свободною була,
вона і зараз десь літає в небесах.
Вона тримається людського джерела,
як кобза грає – оживає у піснях.

Олександр Чалий © 2024 р

Невдача

Як ти собі невдачу уявляєш?
З освітою працюєш двірником?
Чи з мамою в квартирі проживаєш?
За сорок, і живеш одинаком?

Насправді це інакше виглядає:
Коли живуть у шлюбі як чужі…
Буття одноманітно протікає,
Живуть, але стосунки на межі.

Поснідати ти мрієш круасаном,
Із чашечкою кави без турбот,
Гортаючи журнал перед фонтаном…
Але фактично каша і компот.

Коли на найпрестижнішій посаді,
Знаходишся неначе в колії,
Весь день ти в кабінеті, на нараді,
Працюєш і ненавидиш її.

Коли щодня ти мрієш все змінити,
Робити ж так нічого й не почав.
Не хочеш негатив цей зупинити,
Я б саме це невдачею назвав.

Олександр Чалий © 2024 р

Різні цінності

Ми боремося за свою культуру,
Відстоюємо гідність і свободу.
За рідну мову і літературу,
І за ментальність нашого народу.

Вони звичайно можуть нас убити,
І знищувати цілі покоління,
Будинки наші можуть розбомбити,
Від вільних міст залишити каміння.

Та нелюди звичайно розуміють,
Що прагнемо назад ми повернутись,
Вони тепер від люті скаженіють,
Війна ж надовго може затягнутись.

Тому народну спадщину руйнують,
Яка доводить нашу ідентичність,
Собори і музеї бомбардують,
Імперську демонструючи величність.

Вони воліють наш народ зламати,
Здобутки наші знищують зухвало,
Якщо в людей історію забрати,
Тоді нас наче і не існувало…

Олександр Чалий © 2024 р